| Головна » Статті » Краєзнаство » Видатні особистості краю |
Рудь Олександр Іванович
 Рудь Олександр ІвановичРядовий. Водій.
Народився 16 лютого 1963 року.
Загинув 29 березня 1982 року.
Далеко від магістральних доріг і великих населених пунктів Покровського району є село. Ім'я йому - Степове і, як кажуть, ні додати, ні відняти: куди не поглянь - поля, гриви лісосмуг і тиша. Тут в сім'ї колгоспників Івана Никоновича Рудя народився і виріс серед цієї тиші син Сашко. Тихий, як сама тиша, не особливо помітний в школі, з такими ж тихими захопленнями в години дозвілля. Книги, радіотехнічні поробки, допомога по дому - ось, мабуть, і все коло занять.
Надією Степового жартома звали його односельці. І то правда: старіє, вимирає село, і кожне молоде життя у свідомості сільчан - це життя самого Степового, його надія на відродження. Воно, нарешті, прийшло. Але Сашу не застало: на убогому місцевому кладовищі серед могил дідів-прадідів покоїться тільки його прах. Залишилися одні спогади та сумні роздуми про те, що не збулося.
- Я з ним служив в одній роті, розповідає воїн-афганець, житель Покровського Володимир Федоря-ченко. - Знаєте, що це означає? Якщо у Союзі служать хлопці з однієї області - значить земляками вважаються. А тут - Афган!.. Чужа земля. Ці скелі і прірви, пекуче сонце на рівнинах, спрага ковтка води, все це чуже. І ти радієш кожній дрібниці, яка нагадує домівку, твій край, Батьківщину. У таких умовах зустрів земляка - вважай пощастило.
А тут відразу живий земляк. Зустрілися – раділи, як діти. Листи з дому один одному читали. Згадували прожите, мріяли про дембель. Разом і труднощі переносити легше було.
Яким запам’ятався? Невисокий на зріст, спокій-ний, з якоюсь дитячою незахищеністю в очах. По селянські домовитий і запасливий. Є Саша - опинися ми хоч у пеклі - у нього знайдеться що пожувати і ковток води. Є Саша - значить, є плече, до якого можна просто притиснутися і помовчати.
Робота у нас була сама мирна – перевезення. Ліс, цемент, конструкції. У Термезі - завантаження, а Кундузі - розвантаження. І дорога. Дивишся іноді на ізрешетченну кулями кабіну свого КамАЗа і потихеньку молишся, що «твоєю» цього разу не виявилася. І так від рейсу до рейсу. В один з них Саші не пощастило. Розповідь коротка, як відлуння в горах.
Супроводжуючий прапорщик настійно порадив не відкривати труну. І, може це на краще, якщо подібне слово можна застосувати. Не побачивши сина на смертному одрі, мати досі не вірить у те, що трапилося. А раптом помилка? Раптом живий? Раптом потрапив у полон і об'явиться ?
Вони чекають. Чекає Степове і степи навколо. Чекає землепашця рідна земля. А що коли й справді, раптом?...
Див. також
| |
| Переглядів: 964 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всього коментарів: 0 | |
