11 квітня весь світ святкує День визволення в'язнів фашистських концтаборів. В  цей день 1945року в'язні Бухенвальд підняли інтернаціональне повстання проти гітлерівців і вийшли на свободу. Учасники повстання відбили і утримували за собою табірні площі.

Вони почали передавати в радіоефір сигнал "SOS". Через кілька днів американські війська які знаходилися поблизу, дісталися до табору. Насамперед американці видали указ про здачу ув'язненими наявного у них зброї. Батальйон радянських військовополонених відмовився здати зброю, оскільки воно є єдиним доказом проведеного в таборі збройного визвольного повстання.

Батальйон продовжив своє існування як самостійна військова одиниця. У результаті цього повстання були звільнені в'язні фашистських концтаборів Бухенвальд і Дора, 22 квітня звільнені в'язні Заксенхаузена, 29 квітня - Дахау, а 30 квітня 1945 року - Равенсбрюка. Всього ж на території Німеччини та окупованих нею країн діяло більше 14 тисяч концтаборів. За визнанням самих есесівців, в'язень, тривалість життя якого в таборі складала менше року, приносив нацистам майже півтори тисячі рейхсмарок чистого прибутку. За роки другої світової війни через табори смерті пройшли 18 мільйонів чоловік, з них 5 мільйонів - громадяни Радянського Союзу.

Події більш як 70-річної давнини не дають спокою, роз’ятрюють спогадами душі тих, хто пройшов випробування неволею під час війни, хто зазнав знущань і тортур у пеклі концентраційних таборів, кого піддавали варварським експериментам фашистських медиків у спеціальних клініках, хто знемагав в очікуванні неминучої смерті або виконував підневільні каторжні роботи на чужині. 2,5 мільйона українців опинилися в роки Другої світової війни за ворожими колючими дротами.

Сергій Тимофійович Купрін мешканець смт Просяна на Покровщині – один з активістів-ініціаторів заснування в 1989 році в Україні Спілки колишніх в'язнів – жертв нацизму. З першого дня і до сьогодні він очолює Покровську районну організацію цієї Спілки. А скільком людям, які постраждали в роки війни в концтаборах і на примусових роботах у чужині, за цей час допоміг відшукати документи, свідків, відновити справедливість і себе відстоювати сам.

…17-річним хлопчиною Сергія погнали фашисти з хутора Чаплине Васильківського району в далеку Німеччину. там опинився за колючим дротом у концтаборі. Кілька разів намагався втекти разом з іншими в’язнями, але їх ловили і повертали назад. та потім таки втік. Потрапив у ліс, де базувався партизанський загін, а отже став учасником антифашистського Руху опору – бійцем партизанського загону Героя Радянського Союзу Василя Порика.

Сергій Тимофійович згадує про перебування в концтаборі: «Страшно згадувати, але з наближенням радянських та союзних військ до кордонів гітлерівської Німеччини, сильніше розгорялося полум’я крематоріїв, на повну потужність працювали газові камери. Попри те, що в умовах «нового порядку від рейхсфюрера» загинули мільйони ні в чому неповинних людей, ми день і ніч думали про свою Батьківщину, про свої міста і села, про своїх батьків і рідних. ми в найтяжчих, здавалось, нелюдських умовах намагалися залишатися гідними доньками і синами рідного народу, тому з радістю, яку важко описати, і з сльозами на очах в’язні зустрічали визволителів, танки яких рвали колючі дроти і відкривали шлях до волі всім, хто досі перебував у таборах і мріяв про повернення додому.

На жаль, довгий час про категорію людей, котрі перебували у фашистській неволі, залишивши там свою молодість, скоротивши дні життя, втративши частину здоров’я, мовчали – ніби їх і не було. А вони були! та ставились до них, як до зрадників. Незважаючи ні на що, протягом усіх років після повернення на Батьківщину ми терпеливо і добросовісно працювали на її благо в усіх сферах виробництва. І тільки після проголошення Незалежності України проблеми колишніх в’язнів фашизму було надано державного значення, а Законом України «Про жертви нацистських переслідувань» захищено права невільників третього рейху. Наш шлях був дуже тернистим, та ми його подолали. Наша пам’ять про війну, як і наші страждання, нетлінна. Отже, скільки вистачає сил, боремось і за себе і вносимо свою лепту в патріотичне виховання сучасної молоді. За час створення і роботи Покровського районного відділення Української спілки в’язнів – жертв нацизму активно працювали О.В. Барвінко, Г. М. Проценко, П.П. Чичикало, Ф.І. Староконь, Марія Спажева, М.В. Рибенок, М.П. Холод, О.Л, Овсієнко та багато інших.

За те, що ми живемо сьогодні разом з вами у мирній незалежній Україні,т щиро вдячні ветеранам-визволителям, які врятували людство від тотального фашистського поневолення. І з глибоким сумом і щемом у душі вшановуємо пам’ять усіх, хто поліг у боях і хто загинув у неволі.»