16:02 До 70-річчя визволення Покровщини | |
 Незабутнє До визволення Покровщини від фашистських загарбників Через роки й десятиліття Ця дата у серцях зорить, Коли скінчилось лихоліття Й небес засяяла блакить. Прогнали ми фашистів зграю Із Придніпров’я назавжди. Зоря зійшла над рідним краєм, Зоря свободи, не біди. В трудах, незгодах час минає, Життя різких зазнало змін, Та подвиг забуття не знає Його творцям хвала й уклін. В. Процан. Цими вересневими днями 70 років тому прийшло до жителів району визволення від фашистських загарбників. Прийшло воно нелегко, з важкими боями, з великими втратами. Про відомих і невідомих солдатів-визволителів на Покровщині свято бережуть пам’ять. Покровський район визволяли 257 – стрілецька Червонопрапорна дивізія і 346 стрілецька дивізія та 91стрілецька дивізії 51-ї армії. На Покровській землі загинуло понад 1000 солдатів і офіцерів, політпрацівників. В цьому списку українці, росіяни, білоруси, грузини, вірмени. Це їм мертвим і живим ми зобов’язані нашим мирним, щасливим життям. Незабутня осінь 1943 року. 51-а армія звільняє південні області України. Вже визволено Донбас. Попереду - Дніпропетровщина, Запоріжжя, Лівобережна Україна, Крим… До 14 вересня з’єднання армії, в тому числі і 257-ї Червонопрапорної дивізії, вийшли до річки Вовчої, від Павлограда до Покровського і від Покровського на південь по річці Гайчур до Пологів і далі. 257-а дивізія безпосередньо брала участь у звільненні Покровського та інших населених пунктів нашого району. В документальній повісті "В горнилі війни ”, написаній безпосереднім учасником боїв, колишнім розвідником, Героєм Радянського Союзу Іллею Івановичем Полікахіним, є згадка і про наше Покровське. «...Село було звільнене, а дивізія, одержавши деякий перепочинок, підтягувала свої тили. Згадуються ці чудові ді бабиного літа,сонячні теплі, мовби липневі. На вулицях села багатолюдно, на обличчях сяють радісні посмішки. Люди пригощають солдатів яблуками, свіжою гарячою картоплею, і всім чим багаті.» Архівні дані розповідають про те, що колишня 257-а стрілецька Червонопрапорна ордена Суворова Сивашська дивізія восени сорок третього року визволяла Донеччину та Лівобережну Україну. З 2 по 20 вересня дивізія з тяжкими виснажливими боями пройшла 360 кілометрів і очистила від фашистів 210 населених пунктів, серед них – Гаврилівка, Підгаврилівка, Діброва, Орли, Покровське, Богодарівка і Писанці. 8 вересня 1943 року першими на територію Дніпропетровщини ступили танкісти 3-ї та 39-ї танкових бригад підполковників Дев’ятки і Беспалова з 23-го танкового корпусу яким командував генерал Ю.Г Пушкін. Цього дня вони оволоділи селищем Межова і рушили на Демурине. Основна колона танкових бригад рухалася з Демуриного на село Зелений Гай, звідти на Шевченкове і завдала удару по Чаплиному з північного заходу. Ще коли танки підходили до Демуриного, німці, які були в Просяній почали тікати на захід, навіть не попередивши поліцаїв. Останніх потім передавали до рук правосуддя наші бійці. У Просяне ввійшли 3 танки розвідників старшого лейтенанта Бориса Назаренка, який був родом з нашої Малинівки. Вранці 9 вересня танкісти вирушили на Маломихайлівку, звідти в розвідку в село Орли і далі на Покровське. Ось що згадує наш земляк Борис Назаренко про свою участь у визволенні району від фашистських загарбників: «В кінці літа 1943 року 39-а танкова бригада захопила крупний залізничний вузол Чаплине, за що й одержала назву «Чаплинська». Після оволодіння станцією командування бригади доручило мені, як вихідцю із цих місць, провести розвідку на лівому фланзі Великомихайлівка – Покровське. Треба сказати, що лівий фланг був відкритий для ворога, бо фронт відставав від передових частин на півтори сотні кілометрів. В моє розпорядження було виділено танк Т-34 і 8 автоматників. Розвідгрупа рухалась через південно-східну частину селища Чаплине на села Мечетне, Орли, Малинівку. Діставшись до Малинівки, ми залишили танк на східній частині села. Біля нього в засаді чатувало кілька автоматників. Я із старшиною Смирновим та бійцями пішов поговорити із своїми односельцями. Тут неподалік, на околиці села жила і моя мати, Марія Миронівна Назаренко. Гурт жителів, серед яких була і моя мама підійшов до нас. Мати відразу й не впізнала мене, адже я був у формі танкіста, та й не бачилися довгих сім років, певно ж я таки добре змінився за цей час. Однак дехто із сусідів швидко впізнали мене. – Та це ж, здається свій, Борис Назаренко! Маріє, синочок твій, хіба не впізнаєш? – загукали до матері. Що тут діялося!? Обійми, гарячі сльози. Мама повідала, що нещодавно Галю, сестру мою, забрано в фашистську неволю. Пам’ятаю, біля нас зібралося багато людей. На обличчях світилася величезна радість. Після двохрічної фашистської ночі, кожний переживав незвичайне почуття волі.» В лютому 1943 року 346-а стрілецька дивізія в складі військ 3-ї гвардійської армії вийшла на «Міус-фронт» — оборонний вал, який прикривав фашистів у Донбасі. 346-а стрілецька дивізія в ході Донбасько- наступальної операції 3 вересня вступила в місто — великий залізничний вузол Дебальцеве. За мужність і відвагу, виявлені особовим складом наказом Верховного Головнокомандуючого їй присвоєно назву «Дебальцівська». На 13 вересня полки дивізії, лишивши позаду вугільні землі Донецької області з копрами шахт, териконами, густою мережею залізниць, вступили на степові простори Дніпропетровщини зокрема, на територію Покровського району. ... Нашим воїнам належало прогнати ворога з багатьох сіл Покровщи-ни. Та найбільше запам'яталося село Великомихайлівка. Послана вперед група з семи розвідників 1166-го стрілецького полку ранком 14 вересня непомітно проникла в розташування фашистів на околиці села. Короткими перебіжками, а найбільше по-пластунськи просувалися вони, одягнуті в жовто-зелені маскхалати, від хати до хати. Це старшина Сабейський – старший групи. За ним - рядові Козаков, Кофан, Нікішин, Басов, Терехов і Ремізов. Ось за парканом пролунала черга німецького автомата. По команді старшини розвідники розосередились, а потім знову зібралися разом біля однієї хати. Тут зустріли жвавого 6-річного хлопчину Сашка, який привів їх до льоху, де ховались його мама, дідусь і молодший братик. Всі вони, і особливо дідусь, колишній учасник громадянської війни, допомагали розвідникам. Було встановлено місце розташування німецьких позицій, танків, гармат. Донесення було негайно передане в полк. Самі ж розвідники лишилися в селі в засідці і невдовзі взяли участь в бою. Великомихайлівку визволяли підрозділи 1168-го І 1164-го стрілецьких полків. Німці прагнули утримати село. В ніч з 13 на 14 вересня підтягли артилерію, танки. Бій розпочався зранку 14 вересня і тривав десь близько трьох годин. Врешті ворог змушений був покинути село, залишивши вбитих, зброю, техніку, боєприпаси. Далі шлях дивізії проліг на Вербове, Вишневе на річку Вовчу та її притоки Янчул і Гайчур. Тиха степова Катеринівка, що знаходиться осторонь від гомінких доріг, волею обставин в роки Великої Вітчизняної війни стала місцем короткого, але жорстокого бою, найбільшого з усіх боїв, що відбувалися в ході визволення Покровщини від фашистських загарбників. Бій, що розгорівся у вересні 1943 року під Катеринівкою , забрав життя декількох сотень бійців 91 стрілецької дивізії 51-ї армії. В селі Катеринівка свято шанують пам’ять про воїнів-визволителів, які полягли на цій землі, звільняючи її від фашистської нечисті. ...Пам’ять про незабутні дні визволення Покровщини свято бережуть наші земляки, з великою вдячністю згадують всіх бійців і командирів, які принесли мир и спокій на нашу землю. В читальній залі районної бібліотеки був проведений літературно-музичний вечір «За рідний дім, за святу землю» для учнів групи ТМ 13-1 ВПУ-75. Розповідь бібліотекарів про події вересня 1943 року включала й вірші місцевих поетів, воєнні пісні. Було оформлено дві книжково-ілюстративні виставки. Матеріали для виставки «Два роки окупації» було надано начальником районного архіву Півняк С.М.   | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |
