У першій половині 40-х років XIX ст. Т.Г. Шевченко був вже відомий і як художник, і як поет. Його "Кобзар” читали й перечитували, заучували напам’ять й переписували у Києві, Харкові, Полтаві та інших містах і селах по обидва боки Дніпра. Слово поета відгукувалось на Україні в тисячах сердець. Живучи на чужині, Т.Г.Шевченко мріяв про повернення. 

 У 1843 році мрія Шевченка здійснюється. В травні він виїхав в Україну, де не був протягом чотирнадцяти довгих років. Влітку 1843 р. як тільки закінчилися заняття в Петербурзькій академії мистецтв, Шевченко після чотирнадцяти років розлучення з рідним краєм їде в Україну.

Тарас Шевченко перебуває тут до лютого 1844 року, мандрує містами і селами Полтавщини, Катеринославщини, Чернігівщини, Київщини. 

Мета поїздки - побачитися з ріднею, зайнятися дослідженням побуту, історичного минулого свого народу, замалювати найбільш істотне з побаченого. Шевченко у вересні з Полтавщини переїздить на землі Катеринославської губернії, що завжди вабили його славним козацьким минулим.

Перебування Т. Г. Шевченка на Катеринославщині припадає на кінець серпня і, головним чином, на першу половину вересня 1843 року. Сьогодні не можна однозначно відповісти на питання, яким маршрутом мандрував поет на Дніпрові пороги, але відомо, що найкоротший із тодішніх поштових шляхів з Лубен через Хорол – Кременчук – Верхньодніпровськ – Катеринослав – Олександрівськ – Нікополь. Ймовірно, біля Кременчука по наплавному мосту поет переїхав на правий берег Дніпра і опинився на землях Катеринославщини. "Прикметний шлях цей тим, що простягшись на цілих триста верств, починаючи от Ромна і до Кременчука, він не проходить ні через одне місто чи містечко, ні через село, ні навіть через хутір. Пролягає собі серед чистого, рівного, зеленого поля. Тільки де-не-де стоять корчми з великими стодолами та глибокими криницями…” – писав Шевченко про ці місця у повісті "Наймичка” . 

Підтверджує слова поета і його сучасник Г. П. Галаган: "Переїхавши Дніпро, ми їдемо безлюдним степом, зрідка тут трапляються пагорби, зрідка він гладенький як стіл". 

Пізніше у вірші "Сестрі" Шевченко писав про села, розташовані на берегах Дніпра:

     Минаючи убогі села,

     Понаддніпрянські невеселі… 

Але ж на Придніпров’ї Т.Г.Шевченка полонили красою чудові краєвиди в понизов’ї річки Орелі, де поміж численних скіфських та половецьких могил, на вершинах яких красувались кам’яні баби, розкинулися невеликі старовинні села, заквітчані садочками. Ті села ще зберігали помітні сліди земляних укріплень XVIII століття.

Про цю місцевість поет згадує у повісті "Наймичка": "...І непоштовим шляхом прямували чумаки через Орель на Старі Санжари" . А в поемі "Іржавець" згадується про будівництво оборонної лінії на річці Орелі. Від надто виснажливої праці, голоду та хвороб тут на віки вічні залишились тисячі козаків і селян. 

Під час подорожі поет не розлучався зі своїм альбомом, зробив десятки малюнків, але збереглися лише декілька: "На Орелі", "На Орелі (село)", "Краєвид з кам'яними бабами". 

Є припущення, що на всіх трьох орільских малюнках Т. Г. Шевченка зображено одне й те ж місце на карті Придніпров’я: з різних точок зображено пейзаж біля села Турове (нині Царичанський район Дніпропетровської області). Художник точно передав вигини річки й особливості місцевості на цих невеликих, зроблених буквально "з коліна" малюнках. Більш того, на кожному з них ми бачимо зображення славетної гори Гілеї. Гілея вразила уяву художника і мала особливе значення в цих малюнках.

Чи був поет у Катеринославі? Це нам невідомо. Найчастіше вчені-шевченкознавці пишуть в дослідженнях: "…ймовірно". Але дослідник творчості Шевченка Петро Жур у книжці "Літо перше" стверджує: "Прямуючи до Дніпрових порогів, на Хортицю, Тарас Шевченко неминуче повинен був проїхати через Верхньодніпровськ у Катеринослав: так пролягала поштова дорога, а в подорожній для проїжджих було вказано, які головні станції минати і скільки платити прогонів" . 

Яким же був Катеринослав у ті роки? Містом, в якому мешкало близько десяти тисяч осіб і нараховувалось усього півсотні кам’яних будинків та до півтори тисячі звичайних хат-мазанок. В катеринославській гімназії вчителем малювання, креслення та краснопису з 1840 року служив співучень Шевченка по Академії мистецтв Іван Іванович Городницький. Є припущення, що поет міг зустрітися зі своїм товаришем, проїжджаючи через Катеринослав.

Мабуть, з Катеринослава Шевченкова подорож пролягла далі на південь. Шлях вів через Старий Кодак, де поет міг оглянути історичні місця, зокрема рештки фортеці Кодак, котру неодноразово здобували повстанські козацько-селянські загони і війська Богдана Хмельницького. Згадується ця місцевість у шевченківській п’єсі "Назар Стодоля". Герой твору каже: "Знаєш, як приїдемо ми у Кодак... Се запорозький город. От як приїдемо, мерщій у церкву, повінчаємось. Тоді і сам гетьман нас не розлучить" . Там же він побачив перший, Кодацький поріг. Але особливо велике враження справив на поета п'ятий дніпровський поріг - Ненаситець, або «Дід», як його називали в народі. Можливо, саме його велична, грізна картина навіяла Кобзарю слова у вірші "Причинна": "Реве та стогне Дніпр широкий..."

Шевченко чудово знав Запорожжя й інші історичні місця, тісно пов’язані з історією землі української. Усі ці місця були овіяні думами і піснями про славу і волю. Ще в ранніх поетичних творах він оспівував Запорозьку Січ. Варто назвати хоча б такі твори, як "Тарасова ніч" (1838), "Перебендя", "До Основ’яненка", "Іван Підкова", "Гайдамаки" (1841), "Гамалія" (1842).

Поет на власні очі побачив ці місця, ніби ще раз перегорнув сторінки минувшини славетного козацтва.

      Було колись – в Україні

      Ревіли гармати;

      Було колись – запорожці

      Вміли пановати.

А далі була Хортиця, де розташовувалася одна з найдавніших Запорозьких Січей. Після детального огляду Хортиці та бесід про її минуле зі старожилами цих місць Шевченко на своєму шляху ознайомився з місцями розташування ще трьох Січей на території сучасного Нікопольського району. З Нікополя шлях Шевченка пролягав у село Покровське, де знаходилася остання, Нова Запорізька Січ. По дорозі відвідав Капулівху, біля якої була стара Чортомлицька Січ, а в самому селі — могилу легендарного кошового отамана Івана Сірка.

В селі Покровському Кобзар оглянув рештки Нової Січі, у 1775 році зруйнованої російським військом генерала Текелія за наказом цариці Катерини ІІ, зробив малюнок Січової церкви.

Вдруге Шевченко відвідав Придніпров'я в ліпші 1845 року. Цього разу він подорожував по Приоріллю. Чарівні краєвиди цього краю з німими свідками бурхливих стародавніх часів - скіфськими та половецькими могилами і кам'яними бабами на них захопили поетичну уяву Кобзаря, і в своєму подорожньому альбомі він залишив нащадкам пейзажні малюнки "На Орелі", "Краєвид з кам'яними бабами".

Подорож по Придніпров'ю викликала у Шевченка суперечливі почуття: з одного боку - гордість за славетну козацьку республіку, а з другого - велику тугу за втраченою волею, біль за покріпачений український народ.

Ці настрої і почуття, викликані поїздкою в Придніпровський край, знайшли своє відображення у багатьох шевченківських поезіях, і особливо таких як "Розрита могила", "І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні...".