Тендітна жіночка з добрими очима й натрудженими руками, тихим голосом й, відчувається, незлобивим характером. Здавалось би, звичайна селяночка, яких чимало в Олександрівці на Покровщині. Та ні, зовсім незвичайна, й за її зовнішньою слабкістю можна побачити силу духу, волю та любов до життя, до людей, до землі, Батьківщини. Для неї це — не пафосні слова, а стиль життя.

Раїса Степанівна Гузь — знатна в Покровському районі доярка, Герой Соціалістичної Праці. Історія трудових перемог минулого сьогодні цікава не лише долями людей, які ці самі звершення й кували, але й динамікою зростання тваринництва — тобто тим, чим сучасний агрокомплекс країни похвалитися ніяк не може. Пішли в небуття й минулі післявоєнні дзвінкі рекорди. Незважаючи на сучасні технології, генетичний потенціал молочної череди, кормові суміші та інші досягнення сільгоспнауки. Потом і кров’ю вирішували продовольчу проблему Радянського Союзу такі самовіддані трудівники, як Раїса Гузь. Вона може пригадати часи, коли колгоспні корови доїлися, наче кози. Й щоб виконувати завдання Батьківщини, колгоспники працювали до нестями, днювали й ночували на фермі, адже було, що корів вручну доїли, чотири рази на добу, не дуже додому набігаєшся. Та ще хотілось, аби молока корівки-годувальниці давали більше, тож треба було турбуватися про раціон тварин, племінний потенціал череди, новітні для того часу технології...

На ферму Раїса Степанівна Гузь прийшла в 18 років разом з іншими п’ятьма дівчатами, які відгукнулися на заклик партії "Молодь — на ферми!”. Здавалося, йшла на пропагандистський заклик, а виявилося — за покликанням серця та душі. Коли Раїса Степанівна розповідає про своїх підопічних корів, вона прямо світиться любов’ю та ласкою.

- Вони наче люди, все відчувають, розуміють, лише не розмовляють, - згадує Раїса Гузь. - Була у мене в групі Буря, така вередлива, з характером. Отелилась серед літа, по 32 літри молока давала. Коли мені запропонували віддати своїх рекордисток іншій доярці, а собі взяти її групу — 32 корови зі слабкими надоями — проводилась тоді, як зараз сказали б, акція, моя Буря відразу у іншої господині молоко "урвала”, не віддавала все. Довелось її забрати назад, всі корови тужили за мною, як й я за ними, а Буря ось що придумала! І коли я її назад привела, так вона дивидася на своїх товарок по череді такими гордими очима, що не передати!

Своїх корів Раїса Степанівна пестувала наче дітей, хвости їм розпушувала, аби чистенькими й гарненькими були. Тварини за роботу віддячили: в 1957-му вона надоїла по 5010 кг від кожної, стала першою в області по надоях.

- А в лютому 1958-го, - згадує вона, - ввечері голова колгоспу наказав, щоб зранку, о шостій в контору прийшла. Я так хвилювалась, думала, що ж я не так зробила, яку помилку в роботі допустила, що на фермі могло трапитися? Я саме до проведення в районі обласного семінару готувалась, бо завжди була активісткою — комсоргом (наша організація налічувала 120 комсомольців), членом бюро райкому, а бригада носила звання колективу комуністичної праці. Приходжу зранку до голови ледве жива, а він радіо ввімкнув і сказав: "Слухай!”. А там Указ про присвоєння звання Героя Соцпраці зачитують. Раптом й моє прізвище називають. Така несподіванка! Е думала, не чекала, що мою працю так високо оцінять.

Але ж й праця була нелегкою, по 15-18 годин доводилось працювати на добу. Колгосп імені Карла Маркса в Олександрівці тільки-но розвивався, відбудовувався після війни, довелось ледь не з нуля починати: ферму відроджувати, в господарстві було 1700 голів, потім продуктивне стадо зросло до 3200 голів, БК будувати, допомагати на елеваторі в жнива, кукурудзяні мітелки в полі вручну убирати, лад в селі наводити... Та були молоді, завзяті, ентузіасти, країну, землю рідну любили, тож все встигали, все з піснями й жартами робили. Виростила Раїса Степанівна з чоловіком доньку та двох синів. Донька працює в Покровському райво, сини — один електрик, другий — телемайстер, всі живуть на рідній землі, поруч з батьками. Трудовий стаж Раїси Степанівни — півстоліття, та останні роки працювала вона в насіннєвій інспекції.

Важка хвороба змусила піти з ферми. Й навіть операція, хіміотерапія так не дошкуляли, як те, що улюблену роботу довелось змінити. Раїса Гузь й досі жалкує, що не може працювати дояркою. Вона з радістю пішла б хоч зараз!