Нинішня розповідь - про засновника місцевого ремісничого училища, його першого директора і опікуна Дмитра Титовича Гнєдіна. Як свідчать архівні документи, багатий землевласник Гнєдін з сім'єю поселився в нашій місцевості десь у другій половині 19-го століття. Відомо, що це була на той час досить освічена, культурна, інтелігентна сім'я Дмитро Титович Гнєдін (1818-1885 рр.) перебував на військовій службі, мав чин гвардії штаб-ротмістра. Однак він рано залишив військову службу і поселився в своєму маєтку в Олександрівці. Можливо, Гнєдін купив цю землю, або ж вона перейшла до нього в спадщину чи належала його дружині Ользі Іванівні.

Гнєдін ще в 40-их роках заснував у себе вдома школу для селянських дітей, в якій разом з дружиною викладав різні предмети. Дмитро Титович брав активну участь у громадському житті, у засіданнях Олександрівського (Запорізького) земства, де був представлений як гласний. Його енергійний, непримиренний і принциповий спосіб дій налаштував проти нього багатьох поміщиків. Йому дали прізвисько «Гарібальді Олександрійського повіту».

Одного разу на губернському дворянському зібранні було гостро поставлено питання про виключення Гнєдіна із дворянського стану саме за його антидворянські тенденції. Справі не дали ходу лише завдяки талановитій промові барона М. О. Корфа відомого в подальшому педагога. Необхідно зауважити, що Гнєдін міцно товаришував з Корфом, який також був гласним земства. Обидва вони поділяли прогресивні погляди тодішньої інтелігенції, в тому числі нашого видатного педагога-просвітителя К. Д Ушинського. М. О. Корф багато років очолював педагогічну раду земства. За його ініціативою було відкрито чимало земських та недільних шкіл, зокрема й на Покровщині.

Коли в Катеринославській губернії були введені земські заклади, Д. Т. Гнєдін впродовж багатьох років постійно обирався гласним, разом з К. З. Буницьким допомагав М. О. Корфу в організації земської початкової школи. У 1872 році М. О. Корф був забалотований у гласні і виїхав за кордон. На чолі шкільної справи з повіті став Гнєдін у званні голови училищної ради.

У 1874 році, коли головування в училищних радах перейшло до предводителів дворянства, Гнедіну запропонували балотуватися в предводителі, однак він не погодився через те, що був принциповим противником станової служби. Гнєдін лишився попечителем школи в своєму селі. Його дружина завідувала складом літератури і навчальних посібників для народних шкіл і діяльно поширювала народні видання в глухих селах.

Протягом одинадцяти років Д. Т. Гнєдін був дільничним мировим суддею. Він вбачав свої обов'язки головним чином у тому, щоб примиряти ворогуючі сторони, дарувати їм мир і справедливість. Подружжю Гнєдіних не бракувало щедрості у благодійних справах. Серед них – пожертвування на будівництво першої лікарні в Покровському, створення ощадно-позичкового товариства для селян Олександрівки, сприяння нормальному функціонуванню паромної переправи через р. Вовчу і ін.

Та найбільша заслуга Д. Т. Гнєдіна полягає в організації і створенні попередника нашого ВПУ – ремісничого училища. Спочатку в Олександрівці планували відкрити звичайний дитячий притулок. Для його будівництва і утримання Д. Т. Гнєдін виділив 10 тисяч карбованців. Однак справу з притулком відклали. Діячі губернського земства пройнялися наміром відкрити в кожному повіті ремісничі училища. Малося на увазі, щоби в них навчали і ремеслу, і грамоті. Тому ж М. О. Корфу цей задум видався хибним, малоефективним, він виступив з запереченням такої форми навчання. Вирішили прохати губернське начальство дозволити організувати училище на власний розсуд. Педагогічній раді було запропоновано самій створити Статут ремісничого училища. Д. Т. Гнєдін пожалував на будівництво училища 12 тисяч карбованців з тією умовою, що воно буде тут, в Олександрівці. Водночас він виступив головним організатором і опікуном нового дітища, виділив 10 десятин землі.

1876 рік був роком початку будівництва ремісничого училища. Здійснював його одеський архітектор Харманський. На це пішло сім років. Водночас тривав підбір викладачів, створювали Статут, писали програми, підшукували й закупляли обладнання тощо.

Восени 1883 року було споруджено три невеликі будинки, в яких селянські діти мали здобувати технічні навички, необхідні для обслуговування сільськогосподарської техніки.

8 вересня того ж 1883 року училище було відкрите, в ньому розпочалися заняття. Воно мало назву «Гнєдінське ремісниче училище в пам'ять освободителя царя Олександра Другого».

Засновник училища Дмитро Титович Гнєдїн брав безпосередню участь у житті закладу, однак часу йому було відведено небагато – невдовзіі він помер. Справу його продовжила дружина Ольга Іванівна. Всі свої кошти Д. Т. Гнєдін заповідав училищу.