| Головна » Статті » Краєзнаство » Видатні особистості краю |
Циков Павло Михайлович
 Минуло вже багато років з того липневого дня, коли в тяжких муках загинув цей стійкий борець, за кращу долю трудового люду, організатор Покровського ревкому.П. М. Циков народився в Самарі (нині м. Куйбишев). Закінчивши двокласне училище, він вступив до середнього сільськогосподарського училища. За участь в організації страйку Цикова позбавляють можливості навчатися. Лише в 1905 році він закінчив училище однак без права вступу до вищих учбових закладів. У 1908 році П. М. Цикова з Петербурга, де він навчався на вищих сільськогосподарських курсах, за політичну неблагонадійність висилають під нагляд поліції в м. Самару. Цикову як політично неблагонадійному, роботи не давали. У 1914 році Павло Михайлович переїздить на Україну й починає працювати викладачем агрономічних предметів в Олександро-Гнєдінському училищі (нині Покровське ВПУ №75). Водночас П.М. Циков стає одним з членів комітету по влаштуванню біженців, які прибули із західних прифронтових районів у період першої імперіалістичної війни. Один із учнів Павла Михайловича, випускник училища М. Ю. Круть, пригадував: Петро Михайлович користувався серед учнів училища заслуженим авторитетом. Працелюбний, невтомний, вольовий, скромний в особистому житті, вимогливий до себе і до нас, учнів, він був для нас взірцем, особистим прикладом. І тепер я з любов'ю згадую свого колишнього наставника з розумними очима й уважним обличчям. Всі учні хотіли бути схожими на нього, називали його «волзьким богатирем». Він мав ріст «2 аршини і 11 вершків» (так зафіксовано в матеріалах Самарської жандармської управи). На уроках Петро Михайлович з педагогічною майстерністю розповідав нам про закони природи і роль людини в перетворенні рослинного й тваринного світу. Він виховував у нас любов до живої природи, агрономії, праці. Таким ми знали його на уроках. Другий бік життя П. М. Цикова – його революційна діяльність. Про це було відомо небагатьом. Що це так, свідчить лист до олександрівських краєзнавців, якого надіслав Г. О. Патерило – колишній випускник училища, професор Кишинівського сільгоспінституту. В ньому, зокрема, цікаво розповідається про те, як у 1915 році вихованці училища за участю П. М. Цикова таємно відзначали «Шевченківське свято», співали «Заповіт»... У післяреволюційні роки Циков працював з подвійною енергією. Він – представник військово-революційного комітету, член першої Ради робітничих і селянських депутатів Покровщини, полум'яний агітатор. Брав активну участь у створенні загонів Червоної гвардії. Авторитет П.М. Цикова постійно зростав. Це була людина кипучої енергії, твердої віри в краще майбутнє народу. Він часто виступав перед селянами, які з повагою ставилися до нього. Циков любив повторювати: «Без віри в перемогу жити не можна». З приходом австро-німецьких окупантів у квітні 1918 року П. М. Цикова арештували й відправили до Одеської в'язниці. Умови там були жахливі. В'язні спали на асфальтованій підлозі, їсти давали їм двічі на день... Павло Михайлович листувався з дружиною, цікавився долею дітей Зіни, Іри й Володі, сумував за ними. У квітні 1919 року Цикову пощастило вирватися з в'язниці й повернутися до сім'ї в Покровське. В цей час розпочався наступ денікінської армії. 19 липня 1919 року П. М. Циков був схоплений контррозвідкою. Цього ж дня його вивезли в нинішню Запорізьку область і там, біля хутора Благодатного, по-звірячому закатували. Так загинув син свого часу П. М. Циков – переконаний борець за справедливість, за щастя народу, який не мислив свого життя без чесного, безкомпромісного служіння народу. Саме тому пам'ять про цю людину не стерли ні бурі, ні час. Іменем Цикова в районі названо село, вулиці у Покровському й Олександрівці. Діти П. М. Цикова, здобувши вищу освіту, стали також шанованими людьми. Як і їх батько, свою життєву мету вони бачили в служінні на благо суспільства. Д. Таран, краєзнавець. с Олександрівка. «Радянське слово», 16 липня 1998 року
| |
| Переглядів: 672 | Рейтинг: 5.0/2 | |
| Всього коментарів: 0 | |
