22 вересня ми відзначаємо День партизанської слави. Це свято було встановлено Указом Президента України на підтримку ініціативи ветеранів війни та з метою всенародного вшанування подвигу партизанів і підпільників у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років та увіковічення їх пам’яті. За масштабами, політичними і військовими результатами всенародна боротьба в тилу ворога стала важливим військово – політичним фактором в розгромі фашизму. Відважна й самовіддана діяльність партизанів і підпільників отримала всенародне визнання. Близько 200 тис. учасників бойових дій нагороджено орденами та медалями, в тому числі понад 127 тисяч медаллю «Партизан Великої Вітчизняної війни» І та ІІ ступенів, 233 відважним присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Діяли партизанські загони на нашій території. З історії відомо, що ще при наближенні лінії фронту в Покровському районі був сформований і повинен був діяти партизанський загін, групи якого знаходились в с. Покровське, Братське, Великомихайлівка, Орли. В жовтні 1941 року Покровський район окупували німецькі війська. З перших днів фашисти встановили поліцейсько – жандармський режим, що супроводжувався жорстоким терором, винищенням людей. Незважаючи на репресії та переслідування підпільники та жителі району робили все можливе для розгрому ненависного ворога: зривали поставки продовольства, рятували військовополонених, вели антифашистську пропаганду, інформували про події на фронті, розкидали листівки. На території району діяв партизанський загін яким керував Олександр Ілліч Зимін, комісаром був Гнат Антонович Овчаренко. Та, на жаль, багато вони не встигли зробити, бо знайшовся зрадник, видав членів загону ворогам. У листопаді 1941 року гітлерівцям вдалося схопити 34 партизани. Три місяці тримали народних месників в Гуляйполі, дуже били, катували, та нічого не добившись 21 травня 1942 року розстріляли. За спогадами дочки Г.А. Овчаренка однієї ночі підігнали до в’язниці «душогубку» посадили в неї полонених, а Овчаренка та Павлюка під охороною повезли на окраїну Гуляйполя бричкою. Коли доїхали до протитанкового рову, з’явилася і душогубка. Цих двох чоловіків примусили вивантажити мертвих з машини у рівчак, а потім і самих розстріляли. Командира загону О.І.Зиміна відпустили спочатку додому, з метою вистежити інших членів загону та він через дружину повідомив про небезпеку, щоб ніхто не приходив, тому задум фашистів не вдався, потримавши деякий час його вдома, Зиміна знову заарештували і також розстріляли. Та в селі не припинилася боротьба проти окупантів. Патріотки А.К. Міхно, А.П.Олексієнко, А.Д.Падалка та інші переховували червоноармійців які втікали з полону, давали одяг і їжу, допомагали перейти лінію фронту. Т.М. Кісенко проводила активну антифашистську пропаганду. Не тільки дорослі, а й підлітки боролися на Покровщині з фашистами. Якось з розмови дорослих 13-річна Галя Критина, учениця Покровської школи №2, почула, що в Покровському переховуються поранені червоноармійці, вона ходила до них, носила їжу, перев’язувала рани. Потім за дорученням бійців поширювала листівки, тексти радянських пісень. Та про це довідалися фашисти, вони заарештували Галю, закрили в управі, допитували кожного дня по 2-3 рази, вимагали сказати де брала листівки, та вона нічого їм не сказала, вони не почули від неї жодного слова. Осіннього ранку 1942 року Галю розстріляли. Та на зміну загиблим ставали нові патріоти. Взимку 1943 року радянський літак вночі порозкидав над районом листівки, які викривали брехливі обіцянки гітлерівців, що вони наділятимуть землю тим, хто підтримає нові порядки. Піонери Іван Павленко та Іван Северин розклеїли листівки в людних місцях. Це викликало переполох серед окупантів та їх підлабузників. Перелякані поліцаї бігали по вулицях, спішно зриваючи листівки зі стовпів. В післявоєнні роки І.С. Павленко працював майстром – підривником на шахті 1-2 імені Свердлова Луганської області, а І.П.Северин шофером у колгоспі. Влітку 1943 року населення села всіляко затягувало жнива, щоб урожай не дістався ворогам. Для Батьківщини було збережено тисячі пудів зерна і різної сільгосппродукції.

Багато покровчан героїчно воювали в різних партизанських загонах на території Радянського Союзу та інших держав. Воювала в партизанському загоні «Переможець» наша землячка Наташа Богуславська. Командиром загону був Герой Радянського Союзу полковник Дмитро Миколайович Мєдвєдєв. Наташа народилась і жила на хуторі Первомайський (нині Зелена Долина). Про її коротке і героїчне життя можна довідатись з книги Д.Мєдвєдєва «Сильні духом». Про Наташу, сміливу, щиру, самовіддану людину, партизанку, справжню патріотку розповідають в листах- спогадах і її друзі – партизани. Вони дуже тепло, з любов’ю згадують Наташу. Командир взводу Борис Зюков у своїй повісті «Друзья моих военных лет» згадує, що Наташа привернула його увагу своїм співом, коли був концерт в лісі у партизанів. Пісня «Бувай здоров», яку вона виконувала зачарувала всіх присутніх, пісня брала за душу, нагадувала всім про рідний край. Та була трохи сумною. Тоді комвзводу, співак-любитель, Володимир Ступін написав пісню «Відповідь партизана», пісня звучала дуже гарно, в ній відчувався оптимізм, віра в перемогу над ворогом. Наташа разом з групою товаришів вирушили на завдання для налагодження зв’язку з відомим розвідником М.Кузнєцовим, який знаходився в м. Львові. Шлях був нелегкий і небезпечний, вони випадково потрапили в село захоплене німцями, відстрілювались до останнього, та сили були нерівні. Наташа загинула від фашистської кулі в хуторі Сивогори на Львівщині. 

Сергій Тимофійович Купрін – наш земляк, уродженець селища Просяне в роки війни боєць – партизан антифашистського Опору. Він має дуже цікаву бойову біографію. У листопаді 1942 року Сергія було забрано з хутора Чаплине Васильківського району в Німеччину. Там він опинився в концтаборі за колючим дротом. Кілька разів тікав з іншими в’язнями, та їх повертали назад.Проте, остання втеча була успішна. Сергій Тимофійович опинився в лісі, де базувався партизанський загін, що діяв на території Франції. Національний штаб Опору об’єднував 30 партизанських загонів до складу яких входило 200тис. осіб. Вони завдавали фашистам відчутної шкоди, сприяли висадженню десанту англо – американських військ в Нормандії в червні 1944 року. Сергій Тимофійович став учасником антифашистського руху в партизанському загоні Героя Радянського Союзу Василя Порика на території Франції. Наш земляк був тяжко поранений, не раз опинявся на межі смерті, а по закінченню війни знову потрапив до Німеччини на фільтраційну перевірку органами НКВС – СМЕРШ. Проте витримав всі муки, залишився жити, бо був сильний духом, порядним і чесним. Нині С.Т.Купрін очолює районне відділення спілки в’язнів жертв нацизму, депутат селищної ради в Просяному.

Ще один наш земляк - Іван Тимофійович Хотюн був учасником партизанського загону ім. генерала «Луже» в місті Большая Бітеш в Чехословаччині. Відважно боровся разом з чехословацькими товаришами проти фашистів. Чехословаччина високо оцінила заслуги бувшого партизана. Уже в повоєнні роки Івана Тимофійовича було нагороджено медаллю І ступеня ЧССР (1965 р.) Нагороду вручали в Чехословаччині в місті Ждяр над Сазавою. Там відбулася хвилююча зустріч бувшого партизана зі своїм командиром.

Іван Порфирович Кравчута – колишній партизан ковпаковець. Іван Порфирович був помічником командира по розвідці в партизанському з’єднанні Сидора Артемовича Ковпака. Ковпаківці – це слово наводило жах на фашистів. Скільки боїв, скільки ворожих ешелонів пущено під укіс, скільки фашистів знищено… А за всім цим безсонні партизанські ночі, смертельний ризик… Іван Порфирович має дуже багато військових нагород. Повернувся солдат після війни в рідне село Запорізьке, а його й не признали, бо вважали, що він загинув під Києвом, так повідомив рідним його бойовий товариш. Та доля вберегла солдата, він вижив і хоробро воював в партизанському загоні.

Макар Маркіянович Кочерга, ще один наш земляк, ще одна хвилююча доля. Він уродженець с. Гаврилівка, по професії художник – живописець, до речі, дуже талановитий, був студентом Ленінградської Академії мистецтв в довоєнні часи і мужній партизан в роки війни. З 17 липня 1941 р. до 26 лютого 1942 р. був у партизанському загоні Дорофеева Ленінградської області, а дещо пізніше до 1 січня 1943 року був директором художньо – виробничої майстерні у Самарканді. В 1943 році(місяць і число не визначені) був начальником штабу партизанського загону «Родина» Ленінградського партизанського руху. Убитий 20 липня 1943 року.

Петро Анікеєвич Куліков – з 25 жовтня 1942 року по 15 червня 1943 року був партизаном партизанського загону ім.. Чкалова партизанської кавалерійської бригади ім. Котовського. П.А.Куліков народився 8 червня 1923 року в Курській області Хомутовського р-ну. Останнім часом проживав разом з сином Миколою Петровичем Куліковим в селищі Покровському.

Олександр Іванович Бур, наш земляк, теж був партизаном в роки Великої Вітчизняної війни.

За матеріалами Покровського районного

народного історико-краєзнавчого музею