ДВАДЦЯТЬ ДРУГА РІЧНИЦЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ:

Досягнення та перспективи

1. Двадцять друга річниця незалежності України: досягнення та перспективи

День незалежності як чинник консолідації українського народу

Чергова річниця незалежності України – це не тільки час, коли треба підбити підсумки пройденого країною, але й дата, коли належить дати відповіді на найбільш актуальні питання сучасної доби. 

Досягнення Україною реальної незалежності та її залучення до міжнародної системи поділу праці створили якісно нову ситуацію для розвитку української нації – народу з давньою та самобутньою культурою, багатою історією, народу, який має значний потенціал інтелекту і духовності. Історично українська національна свідомість розвивалась переважно в умовах відсутності повнокровної державності, але стійкість духу нації, його здатність до самовідтворення у вкрай несприятливих умовах життя багатьох поколінь зробили можливим проект сучасної України як суверенної демократичної держави. 

Головний сенс української незалежності полягає в тому, що Україна стала суб’єктом цивілізованого поступу світу. На жаль, через складнощі процесів державотворення та відсутність послідовної реформаторської політики цей процес відбувається дуже повільно.

Виходячи з суті української державності, національні інтереси України слід визначити як розвиток самобутності української нації, забезпечення прав кожної людини й громадянина на власну безпеку, добробут і вільний розвиток своїх творчих можливостей, забезпечення суверенітету та територіальної цілісності держави, життєвого простору української суспільства в світі та його співробітництва з іншими суспільствами, забезпечення надійної системи національної безпеки та стабільності економічних, соціально-політичних, екологічних і духовно-інтелектуальних засад існування держави.

Суверенітет є такою якістю існування нації, коли вона має змогу розпоряджатись як собою, так і тим майном, територією, що їй належать в силу історичних обставин. Розвиток нації передбачає зміцнення її державного суверенітету, забезпечення її національних інтересів. Зведення нанівець суверенітету, нехтування національними інтересами призводить до розмивання ідентичності нації, вона починає усвідомлювати себе приналежною до чужої держави, і саме так сприймається світовою громадськістю.

Національні інтереси визначаються шляхом виявлення волі народу безпосередньо або через вищі інститути державної влади. Лише в демократичному суспільстві існують надійні гарантії того, що егоїстичні інтереси окремих осіб, соціальних груп, партій не будуть представлені як загальнонаціональні. Різні політичні сили в демократичних суспільствах пропонують громадянам свої уявлення про долю країни та визначають пріоритети в сфері національних інтересів, а отримавши владу, намагаються реалізовувати свої політичні програми. Проте, якщо з’ясується, що політика цієї сили суперечить об’єктивним інтересам нації, то ця сила втрачає право на владу. Але неприпустимо, щоб будь-яка політична сила в державі намагалась порушити територіальну цілісність країни або змінити її ідентичність, зламати конституційний устрій, поступитись державним суверенітетом і т. ін. Якщо така антидержавна політична сила все ж таки з’являється, вона становить серйозну загрозу існуванню держави.

Найбільш важливим для кожного народу є його самозбереження – виживання як фізичне, так і духовно-інтелектуальне. Народ, що має свою державність, має більше можливостей захистити себе від зовнішніх загроз та силою забезпечити своє існування. Але, ймовірно, найвищого ступеня внутрішньої консолідації нація досягає тоді, коли вона може зберегти життєздатність навіть за умов відсутності власної державності. Від того, в чому саме суспільство бачить корені своєї єдності, залежить й форма його консолідації.

Суверенітет нації як провідна ознака її ідентичності, за визначенням, або є, або його немає. Він не може бути частковим, не може передаватись іншій державі. Держави як суб’єкти міжнародного права можуть створювати наднаціональні або міжнародні структури й інституції, але вони можуть і скасовувати їх за взаємною згодою. Суверенітет держави завжди має, з одного боку, зовнішній аспект – визнання її іншими державами, з іншого – внутрішній аспект – визнання її власним народом. 

Крім політичного аспекту суверенітет держави має також економічний, екологічний і національно-культурний виміри. Економічна залежність від іншої держави може звести нанівець політичну незалежність. Іноді економічний суверенітет трактують як можливість економічної самоізоляції, як зведення до мінімуму зв’язків з іншими країнами. Проте насправді, мається на увазі спроможність країни приймати рішення на користь власних економічних інтересів, самостійно визначати свою економічну політику. Екологічний аспект суверенітету полягає в спроможності держави контролювати стан навколишнього середовища й запобігати можливим екологічним катастрофам.

Чорнобильська аварія мала особливо тяжкі екологічні наслідки ще й тому, що влада УРСР була позбавлена права екологічного суверенітету на своїй території. Національно-культурний або духовно-інтелектуальний аспект суверенітету нації є найбільш важливим з огляду на історичну перспективу.

Знецінення національної самобутності, розмивання ідентичності нації, відсутність умов для повнокровного духовного її розвитку призводять до виродження нації та зникнення самої держави. Протягом багатьох років складалась система духовно-культурної та інформаційної залежності України від центральних інституцій імперії, поглиблена в період панування тоталітарної системи. Разом з тим вихід країни в міжнародний інтелектуальний і культурний простір є необхідною умовою виживання нації, реалізації її суверенітету. Україна значною мірою потерпає від того, що у світовому інформаційному просторі вона дуже слабо представлена власними засобами масової інформації.

Ідея консолідації українського суспільства формується сьогодні як ідея такої української державності, в якій можуть бути зацікавлені усі головні ідеологічні течії, що ведуть діалог між собою та діють в інтересах усього українського народу. Саме це забезпечує нині повільне, але послідовне просування по шляху цивілізаційного розвитку.

Виклики, що стоять перед Україною

Магістральним шляхом розвитку українського суспільства є формування соціально орієнтованої, демократичної правової держави, інтегрованої у світове господарство на засадах конкурентоспроможності національної економіки. На цьому шляху Україна має вирішити низку стратегічних проблем:

об’єднання суспільства, формування єдиного гуманітарного простру, прорив до кола найбільш успішних народів світу. Україна має зробити суттєвий крок у вирішенні ключового завдання національного розвитку – формуванні консолідованого українського суспільства. Саме гуманітарна політика в нових суспільно-політичних умовах покликана сформувати обрії майбутнього для країни і для кожного громадянина. Українців має об’єднати ідея сильної, демократичної, справедливої України. Українська спільність та ідентичність формуватимуться на засадах громадянства, єдності і культурного розмаїття, широкого діалогу. 

демократизація економічних відносин. В економічній сфері демократизація передбачає формування повноцінної інституційної структури ринкової економіки, гарантування захисту та реалізації прав власності, забезпечення рівноправності суб’єктів господарювання. Синхронно з демократизацією економічних відносин, на основі політики лібералізації, мають бути запроваджене прозоре законодавство та утверджене верховенство права як в політичній, так і в економічній сферах.

Успішна реалізація завдань соціально-економічного розвитку держави неможлива без формування відповідного суспільного консенсусу щодо перспектив економічного і соціального розвитку України. На цьому шляху необхідні суттєві кроки, насамперед в частині руйнування державної "монополії" на прийняття рішень та залучення до цього процесу усіх соціальних партнерів, впровадження механізмів відповідальності держави за наслідки управління економікою, забезпечення участі суб’єктів громадянського суспільства у проведенні економічних перетворень;

розвиток "економіки знань". Настав час "економіки знань", коли наука інтенсивно трансформується у потужну виробничу силу. Економічні успіхи, яких прагне досягти Україна, не можуть відбутися, якщо не переорієнтувати національну економіку на науково-технологічне зростання за формулою, підґрунтям якої є прискорений рух в інноваційному циклі "наука – технології – виробництво – сфера споживання". Нова філософія використання наукових знань має стати змістом нового етапу розвитку суспільного виробництва, основним орієнтиром діяльності політиків, державних службовців усіх рівнів, представників усіх верств бізнесу, кожного громадянина України.

гуманізація економіки. Нагальним завданням є встановлення прямої залежності між показниками економічного розвитку та рівнем добробуту громадян України. Зростання добробуту має відбуватися не за рахунок перерозподілу, а шляхом забезпечення можливостей реалізації творчого, трудового та підприємницького потенціалу. Предметом першочергової уваги держави має стати всебічний розвиток людського капіталу нації – головної конкурентної переваги країни в сучасному постіндустріальному суспільстві; 

зростання відкритості економіки. Ефективна участь у світових економічних процесах вимагає посилення відкритості національної економіки. До цього спонукають вступ України до СОТ, розширення ЄС, інтеграційні процеси на пострадянському просторі і формування ЄЕП, зміна кон’юнктури світових ринків та посилення конкурентного тиску на традиційних ринках українського експорту. За таких умов підвищення добробуту нації потребує постійного зростання конкурентоспроможності української економіки. Це можливо за умов формування ефективної економічної системи, чутливої до викликів світових ринків, спроможної відстоювати національні економічні інтереси, здатної реалізувати інноваційну соціально-орієнтовану модель економічного розвитку;

ефективна регіональна інтеграція. Загострення конкурентної боротьби на світових ринках змушує країни вживати заходів щодо зміцнення та захисту конкурентних переваг у межах регіональних економічних союзів. Для України ця проблема актуалізується у контексті політики інтеграції до ЄС та участі у ЄЕП;

модернізація інфраструктури та реформування ключових секторів економіки. Житлово-комунальна галузь до цих пір є практично не реформованою. Тому особливу увагу слід зосередити на якісних перетвореннях саме в цьому секторі, зокрема у напрямі удосконалення порядку регулювання тарифів на житлово-комунальні послуги. Кардинальної зміни потребують також підходи до енергоспоживання. Має бути переглянута сама ідеологія формування тарифної і цінової політики в напрямі модернізації основних фондів, зменшення втрат у мережах. Насамперед це стосується електроенергетики, вугільної галузі, газової сфери. Тут реформи будуть спрямовані, зокрема, на забезпечення незалежності національного регулятора ринку електроенергії. Розвиток цих галузей неможливий без залучення відповідального та ефективного власника. Потребують глибоких перетворень ринки паливно-енергетичних ресурсів, зокрема ринок вугільної продукції, природного газу.

освоєння нових глобальних регуляторів конкурентоздатності. Враховуючи, що проблема зміни клімату в контексті сучасних умов є справою державної ваги і безпосередньо впливає на стан економіки і національної безпеки України в цілому, слід суттєво посилити цей напрям державної політики шляхом проведення заходів зі скорочення викидів парникових газів, направляючи кошти, що надійшли від продажу квот, відповідно до укладених міжнародних угод; теплової санації соціально важливих об’єктів – шкіл, лікарень, дошкільних закладів;

створення внутрішнього вуглецевого ринку в секторах економіки, де це доцільно;

активної участі України у міжнародних переговорах зі зміни клімату та у формуванні нових підходів до міжнародної торгівлі квотами на викиди парникових газів з метою збереження найбільш прийнятних умов посткіотських домовленостей.

Україна зробила свій цивілізаційний вибір на користь європейської інтеграції і повинна брати участь в інтеграційних угрупованнях на паритетній основі, досягти європейських показників ефективності виробництва, рівня життя, соціально-економічного розвитку. "Нова хвиля" економічних реформ має стати не менш, а за багатьма напрямками – і більш масштабною, аніж попередні суспільно-економічні перетворення, бути послідовнішою та обгрунтованішою у теоретико-методологічному та суспільно-правовому вимірах, на основі розширення та поглиблення ринкових методів господарювання в більшості сфер економічної діяльності. 

Досягнення та перспективи розвитку незалежної України

Відбувається процес формування української національної ідентичності. З часу здобуття незалежності послідовно зростає частка громадян, які добровільно ідентифікують себе з Україною, вважають себе українцями, підтримують політичну самостійність України та пов’язують свої інтереси і надії з її майбутнім. Формується цілісний мовно-культурний простір України. Основою мовної політики стала державна підтримка української мови, утвердження її державності в усіх сферах публічного життя, забезпечення виконання нею всіх функцій, властивих мові як соціальному явищу – з одночасними гарантіями вільного розвитку та використання громадянами України інших мов національних меншин. Поступово відбувається процес формування національної історичної пам’яті. 

Національна приналежність громадян України має бути сформована насамперед на засадах спільного громадянства, утвердженні громадянських свобод, побудові консолідованої демократії, створенні умов для повноцінного та гармонійного розвитку культур національних меншин і корінних народів. В умовах формування в Україні єдиної політичної нації, продовження розбудови конкурентної, плюралістичної моделі демократії, що спирається на визнані європейські стандарти, єдиним способом формування ефективної моделі суспільних відносин є національний діалог як основа консолідації суспільства, що має відбуватися довкола держави та її національних інтересів.

Створено фундамент для головних інститутів влади та українського суспільства. На руїнах радянської тоталітарної системи розпочато процес демократизації українського суспільства. Сформовано основні засади українського парламентаризму, інституту президента, багатопартійної системи, громадянського суспільства, сучасної демократичної політичної культури. Конституція України 1996 р. стала основним законом української незалежної, демократичної, правової та соціальної держави. Рівень демократії, політичної конкуренції, свободи слова в Україні є найвищим серед країн СНД, хоча й суттєво поступається європейському. 

Однак, за роки незалежності не було до кінця вирішене основне завдання демократичного транзиту – повний демонтаж радянської партократичної системи управління та створення нової політичної системи, модель якої дозволяла б на практиці втілювати принципи дотримання прав і свобод людини й громадянина, народовладдя, верховенства права, поділу влади, неподільності національного суверенітету.

У цьому контексті, Президент України, виходячи з чіткого усвідомлення необхідності невідкладної і фундаментальної реформи політичної системи України, що з обов’язковістю потребує реформування конституційних засад цієї системи, виступив з ініціативою конституційних змін. Зміни до Основного Закону мають бути результатом кропіткої роботи спеціалістів з урахуванням кращого міжнародного досвіду.

Досягнуто стабільне економічне зростання. Незважаючи на всю складність політичного життя, певну його нестабільність впродовж останніх років, кризові явища в світовій економіці, Україна живе повноцінним економічним, соціальним, гуманітарним життям. Починаючи з 2001 р., в Україні спостерігається стабільна динаміка зростання ВВП (за винятком кризового 2009 р.). За останніми даними Світового банку розмір економіки України в 2010 р. перевищив 108 млрд. дол. США, що дозволило нашій державі піднятися на 51 місце за цим показником. Розмір ВВП у розрахунку на одну особу зріс з 1 595 грн. в 1996 р. (після введення національної валюти – гривні) до 23 674 грн. в 2010 р. Доходи населення збільшилися з 62 219 млрд. грн. в 1996 р. до 280 565 млрд. грн. в 2010 р.

Після кризового падіння ВВП у 2009 р. економіка України продемонструвала відновлення економічного зростання, уповільнення інфляційних процесів, пожвавлення інвестиційної активності, покращення фінансового становища підприємств. За 2010 р. ВВП України порівняно з попереднім роком зріс на 4,2%. Стабільно позитивні показники приросту ВВП протягом минулого року дають підстави констатувати завершення економічної кризи в Україні та початок фази післякризового відновлення економіки.

Визначено і збережено курс на європейську інтеграцію. З часу здобуття незалежності Україна свідомо здійснила саме той стратегічний європейський вибір, який найповніше відповідає суті національних інтересів нашої держави. 

Сьогодні Україна веде активний переговорний процес щодо Угоди про асоціацію. Підписання цієї Угоди створить передумови для повноцінної інтеграції України у європейський економічний, соціальний, культурний та правовий простори. 

Найближчим часом Україна прагне шляхом компромісу усунути розбіжності в позиціях і вийти на остаточне підписання Угоди про асоціацію та створення Зони вільної торгівлі. В 2010 р. Україна та ЄС зробили якісний крок уперед у сфері безвізового діалогу. В ході Саміту Україна – ЄС було оголошено про надання Україні Плану дій з лібералізації візового режиму. Для подальшого просування до безвізового режиму з ЄС Україна має намір виконати ряд технічних завдань, зокрема, у сферах безпеки документів, міграції, охорони громадського порядку. 

Для докорінної зміни ситуації, в Україні необхідно побудувати демократичну модель політичної системи та сучасну, конкурентну державну владу. В їх основі: верховенство права, розвинена правова культура, збалансована представницька демократія, сильне самоврядування, ефективний державний менеджмент. Україна сьогодні потребує якісну нову модель економіки, в основі якої – висока продуктивність праці та ефективність виробництв, активні інвестиції у впровадження технологічних інновацій, сприятливий діловий клімат для підприємницької діяльності громадян. Пріоритетом має стати гуманізація розвитку, забезпечення нової якості життя людей, створення всіх необхідних умов для максимального розкриття її творчого потенціалу.

На даний момент, на початку реформ, спільними зусиллями влади:

розроблено програму економічних реформ, почав активно працювати Комітет з економічних реформ;

прийнята ціла низка значущих нормативних актів, зокрема, конституційний закон про основні засади внутрішньої та зовнішньої політики, нові бюджетний та податковий кодекси;

розпочато довгоочікувану пенсійну реформу;

започатковані реформи в різних сферах – судовій, регуляторній, державного управління, в освіті та медицині;

підтримано громадську ініціативу щодо створення Конституційної асамблеї, мета якої – розробка пропозицій до оновлення політичної системи та внесення відповідних змін до Конституції.

Для того щоб реформи стали дійсно спільною справою держави, бізнесу, громадянського суспільства, потрібні чіткі і якісні, суспільно значущі орієнтири на майбутнє. Дії з модернізації країни будуть мати успіх лише за умови, якщо кожен крок буде підпорядкований завданням гуманістичного розвитку суспільства, зміцнення та розкриття потенціалу нашого людського капіталу. В пакет реформ, що націлені на розвиток соціального капіталу, закладено гуманістичний зміст Цілей Розвитку Тисячоліття, що визначені в Декларації Тисячоліття ООН.

Пріоритетами пакету реформ Президента України є:

1) радикальне подолання корупції. Корупція в Україні – системне явище, що руйнує державу і принижує кожного громадянина, який вимушений захищати свої інтереси на основі «тіньових стосунків» з чиновниками. Сьогодні корупція стала безпосередньою загрозою конституційним правам і свободам громадян. Тому ліквідація корупційних схем та термінове схвалення антикорупційних законів – є категоричною вимогою Президента України, який пообіцяв тверду підтримку всіх ініціатив, що пов’язані з моніторингом та виявленням корупціонерів, де б вони не працювали і якою б владою не володіли. Подолання корупції – це також важливий додатковий ресурс економічного розвитку. В. Янукович наголосив, що лише за умови неухильного дотримання закону, чесності в розслідуванні справ та при винесенні судового вироку, правоохоронний сектор та суддівського корпус України може поставити крапку в тих справах, які тривалий час хвилюють суспільство. Розслідування зловживань високопосадовців з урядових кабінетів, злочинів проти журналістів та відомих громадських діячів будуть доведені до логічного завершення;

2) якість освіти. Освітня галузь має бути стабільною, оскільки висока якість освіти є запорукою модернізації економіки та суспільного, однак, сьогодні є сотні вищих навчальних закладів, де формальний підхід до отримання диплому переважає над якістю. Спеціальності гуманітарного напрямку переважають над технічними, що вже призводить до дефіциту таких важливих професій як інженер, технолог, конструктор, тощо. Сотні і тисячі українських шкіл та дитячих садків ледь зводять кінці з кінцями. Професії вчителя та вихователя залишаються непрестижними. Послідовне підвищення доходів вчителів, вихователів та реалізація програми «соціальне житло» мають уже найближчим часом повернути довіру і надію цих прекрасних людей до держави. Президент України розглядає реформу освіти як одне з ключових і нагальних завдань. Подолання корупції у цій сфері, раціональне використання бюджетних ресурсів держави та місцевої влади, підготовка кадрів, впровадження сучасних технологій, формування доступних навчальних електронних бібліотек – ключові напрямки реформи. Президент України вимагатиме від Уряду зваженої програми реформування освіти, яка спиратиметься на широку соціальну підтримку. Реформа освіти та виховання має пройти широку громадську експертизу. Реформи мають супроводжуватись максимально швидким впровадженням сучасних технологій: комп’ютеризація шкіл, електронні підручники, бази даних національної та світової літератури;

3) реформа пенсійної системи. Головна мета цієї реформи – гарантувати достойну старість нашим батькам і, водночас, забезпечити високий рівень захищеності молодих поколінь, наших дітей. Для цього потрібно оптимізувати ситуацію з Пенсійним фондом, не допустити його знекровлення і залежності від державного бюджету. Необхідно нарешті навести порядок з необґрунтованими привілеями. Лише праця і власні досягнення будуть критерієм рівня пенсійного забезпечення. Потрібні і нові механізми накопичення трудових внесків працюючих. Врешті решт, потрібно максимально ефективно використовувати страхові накопичення як ресурс для розвитку економіки, в гарантованих і захищених державою сферах. В результаті, пенсійна система майбутнього перестане бути тягарем для держави. Вона стане ефективним і надійним джерелом соціального забезпечення і додатковим ресурсом економічного розвитку;

4) охорона здоров’я. У цій сфері першочергова турбота влади про дітей, матерів та батьків. Головний сенс реформи охорони здоров’я полягає у тому, що базові гарантовані медичні послуги мають бути беззаперечно забезпечені фінансово і технологічно. Це безпосереднє завдання Міністерству охорони здоров’я. В родини мають повернутися сімейні лікарі, які будуть відповідати і турбуватись про здоров’я кожної дитини, її батьків. Має запрацювати страхова медицина для тих, хто заробляє і користується страховими послугами;

5) радикальні зміни у сфері науки, яка також потребує не лише підтримки, але й глибокого реформування. Велика надія – на університети, науково-дослідні установи та наукові центри, які навчаються поєднувати фундаментальну науку з практикою, інноваційними та технологічними рішеннями. Прискорене комерційне впровадження наукових розробок – це ключ до розвитку інноваційної економіки. Тому реформа науки, на думку В. Януковича, має бути тісно поєднана з завданням розвитку національної інноваційної інфраструктури;

6) реалізація нових проектів в культурній сфері. Розвиток суспільного мовлення, модернізація каналу «Культура», створення в музейному комплексі «Мистецький арсенал» справжнього культурно-освітнього центру, розвиток сучасного українського кіновиробництва, формування єдиної бібліотеки української та світової літературної спадщини – це ті практичні проекти, які забезпечать нову якість освіти і знань для кожного, незалежно від віку і місця проживання.

7) впровадження нової соціальної політики. Нові соціальні ініціативи та поступове впровадження нової соціальної політики – це виправлення механізмів перерозподілу доходів, подолання глибокого майнового розриву, сприяння розвитку середнього класу, створення ефективної системи захисту населення від соціальних ризиків. Нові соціальні ініціативи Президента України передбачають чотири стратегічні напрямки соціальних реформ:

відновлення довіри суспільства до державної політики, спрямованої на покращення життя громадян. Підвищення ефективності соціальної політики;

комплексне перетворення підходів до оплати праці, податків та соціального страхування. Запровадження механізмів розподілу результатів економічної діяльності, які б стримували подальшу соціальну та економічну поляризацію суспільства, піднімали рівень доходів працюючого населення та соціальне забезпечення вразливих верств. Запровадження податку на багатство;

глибока модернізація сфери соціального забезпечення. Сприяння соціальному залученню людей з обмеженими можливостями: облаштувати навколишнє середовище та робочі місця, забезпечити доступність громадських закладів освіти, культури, торгівлі тощо;

сприяння ефективній зайнятості та створення нових робочих місць.

8) розвиток громадянського суспільства. 24 березня 2012 року Президент України Віктор Януковича схвалив Стратегію державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні, яка передбачає: встановлення максимальної відкритості, прозорості та підзвітності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування; вдосконалення правового регулювання порядку утворення та діяльності інститутів громадянського суспільства; забезпечення організаційних умов для участі громадськості у формуванні та реалізації політики на всіх рівнях, прийнятті управлінських рішень і здійсненні громадського контролю за діяльністю органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування; проведення регулярних консультацій (діалогу) із громадськістю з найбільш важливих питань життя суспільства і держави; створення економічних стимулів для стабільного функціонування інститутів громадянського суспільства та зміцнення їх економічного потенціалу; підтримки волонтерської та благодійної діяльності; підвищення рівня громадянської та правової культури.

Прийняття Стратегії стало надзвичайно позитивним досягненням, оскільки вона чітко визначає зобов’язання держави в умовах розбудови громадянського суспільства, передбачає включення питань пов’язаних із розвитком громадянського суспільства до порядку денного діяльності всіх органів виконавчої влади, вказуючи їм конкретні завдання, створює відкриті механізми координації й контролю за виконанням цих завдань.