Двадцять п’ять років тому, як вияв незламності духу української нації, незнищенності її національної й громадянської гідності, зародилася перша у новітній українській історії масова громадсько-політична організація національно-демократичного спрямування – Народний Рух України за перебудову.

Відсутність серйозних зрушень в економічному та соціальному житті України, відставання від перебудовчих процесів, що проходили в центральних регіонах Росії, республіках Прибалтики, повна дискредитація діяльності керівництва КПУ та чолі з Володимиром Щербицьким – усе це стало поштовхом до створення масового суспільно-політичного руху.

Вже на початковому етапі перебудови повсюдно в СРСР почали з’являтися неформальні групи, об’єднання та організації, поява яких сприяла відкритій і різкій критиці правлячого режиму за безгосподарність і тоталітаризм. Виникає широка позацензурна преса, відроджуються такі форми відстоювання прав і свобод як мітинги, збори, демонстрації тощо.

Після аварії на ЧАЕС у 1986 році та злочинної бездіяльності як союзного керівництва, так і республіканського в Україні утворюються різноманітні екологічні організації. 13 листопада 1988 року в Києві на площі перед стадіоном відбувся великий екологічний мітинг, організований  громадськими обєднаннями „Спадщина”, „Громада”, „Зелений світ”, „Ноосфера”, „Зелене милосердя”, „Небайдужі”. Подібні заходи почали відбувалися у різних куточках країни. 

Проте екологія не була єдиним напрямом діяльності неформальних організацій. Створюються політичні клуби, просвітницькі українознавчі організації, молодіжні та студентські об’єднання. Негативне ставлення КПРС-КПУ до усіх громадських новоутворень обумовило їхню швидку політизацію, засновану на різко негативному критичному ставленні до існуючої державно-політичної системи, національної політики центру.

Восени 1987 року у Львові виникло „Товариство Лева”. Незважаючи на культурницько-етнографічний характер цього об’єднання, тут уже в 1988 році виділилася група людей, які глибоко цікавилися політикою. Філії Товариства відкрилися і в інших містах України.

У цей же період в Києві при Будинку вчених АН УРСР створюється українознавчий клуб „Спадщина”, у Київському університеті – студентське об’єднання „Громада”. Їхня діяльність відразу виходить за межі просвітницької та набуває політизованого характеру.

Значний розголос не лише в Україні, але й за її межами, отримала діяльність Українського культурологічного клубу, що діяв у Києві. Влітку 1988 року створено Демократичний союз з широким спектром поглядів (ліберальні демократи, соціал-демократи, демокомуністи). У жовтні 1988 року відбувся установчий з’їзд всеукраїнської організації „Зелений світ”.

У цей же час, після виходу з ув’язнення та повернення в Україну відомих дисидентів-правозахисників В’ячеслава Чорновола, Михайла та Богдана Горинів, відновлює свою діяльність Українська Гельсінська Група. Саме на її основі у середині 1988 року було створено Українську Гельсінкську спілку (УГС), яка відіграла надзвичайно важливу роль у формуванні політичної опозиції в Україні. Вже у березні 1989 році при активному сприянні УГС відбулася масштабна політична демонстрація та політичний страйк. УГС була першою організацією в республіці, що заявила про необхідність побудови самостійної української держави. На першотравневу демонстрацію львів’яни вперше в Україні вийшли з жовто-блакитними прапорами.

Наприкінці 1988-го – початку 1989 року Україною прокотилася хвиля створення осередків шанувальників української мови. На Установчій конференції 
11-12 лютого 1989 року в Києві Товариство української мови ім. Т.Г.Шевченка (ТУМ) постало як Всеукраїнська громадська спілка, що об’єднала численні організації та гуртки з метою відродити й утвердити українську мову в Україні й серед українців зарубіжжя. Члени товариства високо піднесли просвітницький рух: літературні вечори, диспути, читацькі конференції, предметом обговорення на яких були твори заборонених письменників, істориків, згуртовували людей і підвищували їх свідомість, формували українську ідентичність. 

Восени 1988 року в Спілці письменників України утворилася ініціативна група сприяння перебудові. Подібна громадська структура група з’явилася і в Інституті літератури ім. Т.Шевченка АН УРСР. Згодом вони об’єдналися, а 31 січня 1989 року загальні збори Київської письменницької організації схвалили запропонований ініціаторами проект програми Народного Руху України. Після цього письменників, які брали участь у розробці проекту (Іван Драч, Юрій Мушкетик, Дмитро Павличко, Борис Олійник та інші), запросили в ЦК Компартії України, де спробували переконати в недоцільності створення НРУ. Але вони стояли на своєму. За рішенням пленуму СПУ  16 лютого 1989 року в „Літературній Україні” було надруковано проект Програми загальноукраїнської громадської організації „Народний Рух України за перебудову”.

До весни 1989 р. в країні склалася нова політична ситуація різко відмінна від тієї, що була у 1985 і навіть у 1988 роках. Процес демократизації, на відміну від перших років перебудови, перестає бути справою верхів, розпочався рух знизу, з боку широких народних мас. Іде політизація громадської свідомості, поляризація та радикалізація суспільних сил. Процес утворення чисельних суспільних формувань активізується і відзеркалює різні настрої соціальних груп радянського суспільства.

З лютого по вересень 1989 року по всій Україні пройшли регіональні й місцеві установчі конференції „рухівців”.

8-10 вересня 1989 року у Києві відбувся І-й установчий з’їзд Народного Руху України за перебудову, проведення якого ознаменувало перехід до демократизації влади.

Народний Рух України за перебудову став символом перетворення моноідеологічного суспільства радянського періоду в суспільство з пануванням широкого спектру ідеологій. Він відіграв роль консолідуючої сили та громадсько-політичного чинника. На відміну від інших масових рухів, зокрема, польської „Солідарності” чи литовського „Саюдіса”, де перебували здебільшого радикально налаштовані та антикомуністичні сили, український Рух був із самого початку надзвичайно строкатим – від ліберальних комуністів до прибічників інтегрального націоналізму.

Внаслідок спільних дій Руху та демократично налаштованих народних депутатів СРСР від України восени 1989 року було внесено важливі поправки до проекту закону про вибори у Верховну Раду УРСР.

У березні 1990 року відбулися вибори до Верховної Ради УРСР, у результаті яких Демократичний блок, у якому Рух був головною силою, створив парламентську опозицію – Народну Раду. Відбулися подальша радикалізація Руху та певна диференціація різних угруповань всередині самого Руху.

Рухівцям вдалося забезпечити більшість у низці місцевих рад Західної України. Під проводом Руху велася інтенсивна боротьба за державну незалежність, відродження української нації, відтворення історії Українського народу та державності. Політико-просвітницькі акції були спрямовані на популяризацію замовчуваної десятиліттями історії України, утвердження української мови як державної, демократизацію виборчої системи. Найбільш значущими акціями Руху були: живий ланцюг до дня Злуки ЗУНР та УНР; масовий виїзд на Нікопольщину та Запоріжжя до 500-ліття запорізького козацтва; заходи під Берестечком, Батурином, в Лубнах і Хотині; студентське голодування, серед вимог якого були зміна голови уряду й розпуск Верховної Ради; багатотисячний мітинг на Центральному стадіоні й демонстрація Хрещатиком з гаслами „Геть Масола, Кравчука!”. Усе це та чимало інших факторів засвідчувало поступове поширення серед мас ідей Руху, їх поглиблення та радикалізацію, подальше зростання його ролі в суспільстві.

Робота рухівських депутатів в областях і Верховній Раді, масові заходи Руху, активна позиція Руху під час референдумів та інших політичних акцій мали вирішальний вплив на прийняття Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет України.

На II з’їзді Руху, що відбувся в жовтні 1990 року, було проголошено, що організації Руху виступатимуть не за перебудову, а за повний демонтаж існуючої тоталітарної системи та побудову ненасильницькими методами незалежної демократичної Української держави. Тому з назви „Народний рух України за перебудову” було знято слова „за перебудову”.  Крім того, було прийнято низку важливих документів, зокрема: заяву проти підписання союзного договору; звернення „До громадян України – членів КПРС” – із закликом виходити із лав Компартії, „К гражданам Украины, считающим русский язык своим родным” – із закликом підтримати боротьбу за незалежність України, „До парламенту і народу України щодо ситуації в Криму” – проти сепаратизму та з вимогами щодо забезпечення юридичних і матеріальних гарантій повернення до Криму кримських татар;  ухвалу „Про міжнаціональні відносини в Україні”.

Та все ж, заради об’єктивності, слід визнати, що Рухові бракувало чіткої, прозорої, наполегливої системноїй зафіксованої в документах стратегії і тактики щодо всіх суб’єктів влади та політичних сил. Ситуацію ускладнювало й те, що на цей час на базі Руху вже виникли УРП і ДемПУ, які мали відмінності у ставленні до різних питань. Між Рухом, цими та іншими новітніми демократичноми партіями і Народною Радою у Верховній Раді не було належного зв’язку та єдиної, спільно виробленої лінії.

Невдалою виявилася спроба запровадження інституту асоційованого членства у Русі. Хитка коаліція партій навколо Руху проіснувала до вересня 1991 року і фактично розпалася в період президентської виборчої кампанії, коли УРП і ДемПУ, проігнорувавши рішення Великої ради Руху, висунули своїх кандидатів на посаду Президента України й розгорнули виборчу боротьбу проти кандидата від Руху В’ячеслава Чорновола.

Таким чином, уся історія Народного Руху України нерозривно пов’язана із становленням і розвитком української незалежної держави, оскільки саме Рух став колискою для багатьох сучасних державних і політичних діячів, вчених, письменників, діячів культури тощо. Народний Рух України за перебудову своїм власним прикладом навчив українців відстоювати свої права, став потужним чинником формування громадянського суспільства в країні.

Рух за перебудову вважають явищем, яке дало нації крила, вогником надії українцям на повернення людської гідності, своєрідним моментом істини. Значною мірою саме завдяки активній діяльності Народного Руху України за перебудову Україна 24 серпня 1991 року здобула свою незалежність.

Враховуючи видатний внесок Народного Руху України за перебудову в національне відродження та здобуття Україною незалежності, з нагоди відзначення у 2014 році 25-ї річниці створення цієї організації та на підтримку ініціативи громадськості 01 липня цього року Верховна Рада України прийняла постанову від 01 липня 2014 року №1548-VII “Про відзначення 25-річчя створення громадсько-політичної організації “Народний Рух України за перебудову”.

Відповідно до зазначеної постанови облдержадміністрацією затверджено регіональний план заходів з підготовки та відзначення 25-ї річниці створення громадсько-політичної організації “Народний Рух України за перебудову”. Планом передбачено проведення в усіх містах та районах області урочистих зборів, круглих столів, конференцій, присвячених 25-й річниці створення громадсько-політичної організації “Народний Рух України за перебудову”.