4 березня 2015 року виповнюється 200 років з дня народження Михайла Вербицького – українського священика, композитора, диригента, громадського діяча, автора музики до Українського Державного та національного Гімну.

"У березні цього року ми відзначаємо дві знакові та взаємопов’язані між собою дати. Виповнюється 200 років від дня народження українського композитора і громадського діяча, автора музики Державного Гімну України Михайла Вербицького та 150 років відтоді, як уперше публічно було виконано національний гімн "Ще не вмерла України і слава і воля...", - сказано в опублікованому прес-службою зверненні Президента України П.Порошенка.

Довідка. Михайло Вербицький народився в Явірнику-Руській біля Перемишля (нині Польща). Раніше біографи вважали місцем його народження село Улюч. Коли Михайлові було 10 років, а його братові Володиславу – 8, помер їхній батько. Мама, залишившись у скрутній ситуації, віддала синів на виховання родичу – Іванові Снігурському, єпископу Перемишля. Брати навчались у гімназії, співали у хорі, мали чудові голоси. 

У Перемишлі, завдяки старанням Івана Снігурського, молодь вивчала музичну грамоту. Вже тоді було зауважено талант Михайла Вербицького до музики. Сам він згодом пригадував, що у 1830 році школа у Перемишлі «стала консерваторією в мініатюрі, а хор дорівнював добрій опері, – і виявилося, що існує в Європі крім трьох відмінних за характером категорій музики: німецької, французької, італійської, також четверта характеристична категорія: українська».

Після навчання у Перемишлі дороги братів розійшлись. Нині відомо, що Володислав став військовим і загинув у молодому віці. А Михайло вступив у духовну семінарію у Львові у 1833 році, але музику не полишав.

Коли Михайло зазнав травми і мусив провести 15 тижнів у ліжку, один товариш приніс йому гітару. 

Михайло навчився віртуозній грі. Гітара була його улюбленим інструментом упродовж життя. До слова, Вербицький запровадив моду на гітару в Галичині. 

Втім навчання у семінарії майбутній священик перервав. У 1836 році одружився з австрійкою Йозефою-Барбарою Сенер. У подружжя був син Іван, 1839 року народження. Саме у цій рік померла перша дружина Михайла Вербицького. 

Донині вважалося, що другою жінкою Михайла була француженка. Однак зберігся запис із метричної книги латинською мовою з села Завадів Яворівського району, першої парафії отця Вербицького. Згідно з записом, нею була Катерина, донька цісарського військового капітана Франциска і Анни Баронів. Вона була, якщо не українського, то швидше за все австрійського походження. 

Отець Михайло Вербицький писав сакральні і світські твори. Саме йому належить збірка салонних пісень для чоловічих квартетів. Музикознавці говорять про те, що композитор залишив майже сорок церковних композицій, понад десять оркестрових рапсодій, кілька симфонічних увертюр, навіть полонези і солоспіви, музику до двадцяти театральних вистав, світські пісні. Але його музична спадщина належно не вивчена. Пісні Вербицького миттєво розходились поміж людьми і чимало з мелодій отця донині вважаються народними. 

Є кілька версій про те, як потрапив до отця Вербицького вірш Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». Найвірогідніше те, що священик його прочитав у часописі. Патріотична пісня прозвучала для публіки спершу у 1863 році у Перемишлі у музейній залі Духовної семінарії і виконав її сам композитор. Відтоді семінаристи поширювали пісню. А як самостійний твір її виконано 10 березня 1865 року також у Перемишлі і саме ця дата вважається першим виконанням українського гімну. Лише 15 січня 1992 року мелодія Михайла Вербицького на слова Павла Чубинського затверджена як гімн України. 

У 1869 році священик важко захворів і 7 грудня 1870 року помер.