Вівторок, 21.11.2017, 01:47
Вітаю Вас, Гость | RSS
Книжковий акцент

Сергій Жадан. Ворошиловоград
  Роман Сергія Жадана «Ворошиловград» було визнано «Українською книгою року Бі-Бі-Сі 2010». Важко не погодитись із цим рішенням. На користь книги Жадана свідчить не тільки майстерність подачі, тонкий іронічний гумор і проста вишуканість мови письменника, до яких його читачі загалом вже звикли. Але також і актуальна для нашого суспільства, проста та разом із тим глибока ідея твору. Так її описав сам Сергій Жадан: «Роман про те, що потрібно захищати себе, своїх близьких, свої принципи, свою територію, своє минуле, своє майбутнє. Це роман про опір, роман про протистояння, про захист своїх принципів від зовнішнього тиску.»


віртуальна виставка
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу
Головна » Статті » Краєзнаство » Видатні особистості краю

Шаповалов Олександр Іванович
На цьому знімку Олександр Шаповалов. 

Народився в Покровському 7-го грудня 1967 року. Закінчив Полтавське вище ракетно-зенітне училище факультет десантних військ у 1990 році. Ніс військову службу в Закавказькому воєнному окрузі в місті Кутаїсі (Грузія). 10-го липня 1992 року тра­гічно загинув у Вірменії в місті Гюмрі (колишній Ленінакан).

Це був неспокійний час. Розпадався Радянський Союз. Відокремлювалися кавказькі республіки. По­чиналася перша «гаряча» точка — Нагірний Кара­бах. Російська армія ще не вивела живу силу та військову техніку з кавказької території. На вищо­му командному рівні точилися переговори. Але, як завжди буває у перехідний період, існувала плу­танина, безладдя, затримка наказів. І хоча місце­ві жителі не змінили дружнього ставлення до росі­ян, солдат-іноземець з автоматом в руках з боку місцевих військових не викликав, м'яко кажучи, позитивних емоцій. А непорядні командири легко могли спровокувати своїх підлеглих та мирних жи­телів на необачні вчинки і військові сутички, з урахуванням південного темпераменту і вікової іс­торії легко зібрати натовп і «завести» його брех­ливою інформацією.

У Кутаїсі дислокувалася 21-а окрема десантна штурмова бригада (ОДШБ), в якій служив Саша. Вона не мала станції космічного зв'язку, без якої десантники почувалися просто відірваними від сві­ту, бо кабельна лінія не діяла, її порвали та розі­крали кутаїсці-любителі трофеїв. Комбриг Мар'їн, нібито домовився про придбання станції з команду­ванням 127-ї мото-стрілецької дивізії, розташова­ній у м. Гюмрі. І 7-го липня відправив за нею вій­ськову колону, надавши для охорони дві автомаши­ни «Урал» з встановленими в кузові зенітними ус­тановками ЗУ-23-2, з бойовою обслугою в 15 де­сантників.

І почалося! Спочатку на таможні м. Гюмрі при­скіпувалися до «невірно» оформлених документів. Пропустивши у дивізію, «маринували» і 8-го липня, і 9-го. То тримали в штабі годинами, то видали не­справну техніку, то заправили автомашину соляр­кою, замість бензину. Офіцерів-десантників обра­жали, звинувачуючи в незаконній операції. Надве­чір 9-го липня прибув у штаб заступник міністра здавалося, він зможе все справедливо вирішити. Проте той повівся зухвало, кричав, що це розкрадання вірменської армії, що азербайджанській стороні залишають більше техніки. І нарешті запропону­вав добровільно здати зенітні установки, обіцяючи замість того розписку. «Навіщо мені той папірець?!» — не витримав лейтенант Шаповалов. — «Щоб я, десантник, отак просто розстався зі своєю зброєю?! Як я покажуся після цього у бригаді? Зенітки не віддам ні за що!» На що Абрамян йому замітив: «Припиніть демонструвати своє геройство, зараз накажу і вас усіх зв'яжуть!» Охоронці наблизили­ся, та лейтенант кинувся до вікна і прокричав об­слузі, яка не покидала установку: «До бою!». Це подіяло на всіх. Генерал сказав, що вирішить все цивілізовано.

Нічого генерал Абрамян не вирішив і наказав колоні прослідували в Єреван. Вирушили о 18-ій го­дині в супроводі численних охоронців. Тільки ви­їхали за місто, як колону наздогнали, наказали повертатися. Десантників вивели з машин, роззброїли, пограбували, глумилися. Напевне їх хотіли роз­стріляти, але раптом підігнали міліцейські фургони, завантажили та повезли у Гюмрі. 

А в цю саму годину на центральній площі міста розігрувалася трагедія. Несправна машина з кос­мічною станцією не заводилася. Всі спроби щось зробити виявилися марними. І лейтенант Шапова­лов вирішив наздогнати колону, а з космічною стан­цією зостався підполковник Кротко. Тільки «Урал» поїхав, як з трьох сторін залунали пострі­ли, машину буквально зрешетили (більше сотні куль пробили її). Сержанти Юдинцев та Погрібняк, рядові Карпов та Масленніков загинули відразу, а Саша був ще живий, і його добили, хоча і в мерт­вих розрядили автомати.

Уцілілих десантників привезли на площу, де зіб­рався натовп у 5—7 тисяч людей, яким бойовики кричали, що «Урал» задавив дитину, а Шаповалов відкрив вогонь, що загинули вірмени. Напевне, ко­мусь дуже хотілося, щоб натовп розірвав десант­ників на частки. Але втрутився начальник УВС Гюмрі полковник Галстян і відвів самосуд. Десант­ників звільнили, але зброї не віддали, хоча автома­ти були б доречні, руки «чесалися», коли в морзі побачили залитих кров'ю товаришів, обмивали, одягали їх і супроводжували в Кутаїсі.

Зенітні установки приводяться до дії за 15—20 секунд і викидають дві тисячі снарядів за хвилину з начальною швидкістю 970 метрів у секунду. От якби вистрілили! Але не було зроблено ні єдиного пострілу. Отже це була добре спланована операція з боку бойовиків. Просто розстріл(!) наших хлоп­ців, до речі, з тієї самої бригади, яка першою надавала допомогу вірменам під час землетрусу у Спітаку і Ленінакані.

Яка жахлива річ — війна, як підступно вона вбиває і калічить людей.

Все має свої витоки, початок. Сміливою чи боя­гузливою, порядною чи підступною людина стає не відразу. Прослідкуємо і ми, як з маленького Саш: виріс справжній чоловік.

Звичайнісінька сім'я. Батько Іван Якович — те­лемайстер. Мати Валентина Федорівна — медсестра-анестезістка. Ще є молодша сестричка. Між батьками були врівноважені стосунки, любов і дру­жба, взаємодопомога, піклування про всіх членів родини, постійна зацікавленість одне одним. Від дітей вимагали дисципліни і слухняності. Захоплен­ня дітей заохочували. Щодня з боку батьків і кон­троль, і велика увага. Старшокласниками їх уже не опікували, діти були самостійними, привчені до праці, з хорошою поведінкою. Зберігся щоденник, який вів Саша у дев'ятому класі, кожного дня ко­ротенькі записи про всі події. Просто диву даєшся, ніхто не примушує, але — кожного ранку зарядка, прибирання ліжка, своє впорядкування. При цьо­му міг не поїсти (хоча це було рідко, бо майже завжди встигав), але привести себе до ладу обо­в'язково. А яка зайнятість! До обіду школа, після обіду спортивні секції, після вечері репетиції в танцювальному ансамблі «Покровчанка». О дев'я­тій вечора повертався додому. Коротенький відпо­чинок: телепередача «Час», газета. І з десяти до часу-двох ночі приготування уроків, а перед сном обов'язкове вивчення 7—8 слів на англійській мо­ві, бо, як писав у листі другові: «Я хочу опанувати англійську не тому, що весною з неї іспит, а тому, що кожна поважаюча себе людина повинна знати хоча б одну іноземну мову».

Рано почав малювати. І мав певні здібності. Офо­рмлення в школі газет, стендів, лозунгів КВВ та інше — то була його єпархія. Причому завжди охоче все робив. А в листах до друзів і сестрички завжди малював. Це були веселі і дотепні малюн­ки. Я уявляю, як раділи його адресати, отримуючи листа. Це були квіти, жанрові сценки, пізніше зо­браження себе у військовій формі. Ось, наприклад, побачення двох черепах, його і її, вона сором'яз­ливо потупила очі, а він тримає в пащі квіточку і промовляє: «Дорога, ти запізнилася на цілий рік».

Збереглися у тата і малюнки військової техніки. До речі, він передплачував військові журнали на англійській і французькій мовах. Збирав монети. Писав вірші, ще одна прикраса його листів до дру­зів. Вірші були ліричні (романтична душа так і просвічується), жартівливі, сонячні. А в записни­ку, який передали батькам з його речами, записа­ний вірш про останню службу. Господи, якою ту­гою наповнене кожне слово! Наче ці рядки і не мо­лода людина писала.

Заняттю спортом надавав великої уваги. Це були і легка атлетика, і велоспорт, і боротьба, і силові гімнастичні вправи. Він не мав значних спортив­них досягнень, та, здається, і не прагнув до них. Він рано вирішив стати військовим (в 5—6 класі), отже розумів: фізичне загартування передусім. ї це було щоденно, наполегливо, цілеспрямовано, на­че уявляв свої майбутні навантаження в армії, училищі, на службі. Ранньою весною, тільки при­грівало сонечко, ще льодок купками лежав, роздя­гався до пояса і загоряв. Обливався холодною во­дою. Бігав кроси зранку, як тільки просихали до­ріжки.

Начебто не рвався явно в лідери, та організатор­ські здібності мав, і його завжди вибирали то ко­мандиром загону в піонертаборі, то командиром на всіх воєнізованих змаганнях «Орлятко», то комсор­гом школи. 

Був з високорозвиненим почуттям обов'язку,сприймав доручення уважно, виконував сумлінно. Пише в листі другові 15-го лютого: «Наш клас ви­ділили захищати честь школи на районній грі «Орлятко». Хоча це буде в травні, ми вже почали готуватися. Гадаю, ми успішно справимося з зав­данням».

За все — грамоти в нагороду. Скільки їх! На­приклад: 1979 р. — «За активну участь в конкур­сі «Алло, ми шукаємо таланти»;' 1981 р. — «За участь у дружинних та загінних заходах піонертабору «Дружба», «За перше місце в змаганнях «Ма­лі олімпійські ігри»; 1982 р. — «За призове міс­це в кросі на святі в честь Всесоюзного дня бігуна; 1984 р. — «За пропаганду хореографичного мис­тецтва»; 1985 р. — «За перемогу в воєнно-спорти­вній грі «Орлятко» та «За активну участь у гро­мадському житті Покровської СШ».

Здоровий зовнішньо, він був дуже делікатний, чутливий, довірливий та сором'язливий (що зава­жало у стосунках з дівчатами). Був стриманий, ні­коли не скаржився, сприймав усе з критикою до себе. Був вимогливий до себе. Пише в щоденнику:

«Сьогодні поганий день, одержав трійку, ображати­ся ні на кого, значить слабкі знання», «Здав екзамени з алгебри та з англійської мови на трійки. Погано, але сам винуватий, в десятому класі треба налягати на навчання».

Був безкорисливий і добрий. Ось дріб'язок, а як характеризує. Пише в щоденнику:

«Написав п'ять листів Л. та три В., відповіді немає. Ну, що ж, прийдеться написати ще».

Саша вміло фотографував, багато його робіт зберігаються в альбомах однокласників. І сам лю­бив зніматися, але не клеїв карточки в альбом. Пише в листі: «Я дарую тобі фото і дуже прошу зберігати його у пачці, я хочу бути вкупі з усіма, а не сиротливо на сторінці альбома». Коли пере­глядаєш ці численні фотографії, вражає дуже сер­йозний вираз обличчя, такий проникливий погляд, починаючи з 15-и років, якийсь дорослий, наче йому всі двадцять.

Перше вересня 1984 року, урочиста лінійка в школі, перший дзвінок, а дзвонить в нього дівчинка-першокласниця, яку, мов пір'їнку, несе Саня на плечі (фото в «Радянському слові»). Для нього починається 10-й клас. А хто та дівчинка. їй за­раз 22 роки, чи знає вона, хто тоді носив її на першій для неї лінійці?

Школу закінчено, робота в будівельній бригаді і армія, яку чекав Саша з нетерпінням. Служив у Польщі. Вступ до військового училища. Труд­нощі передбачував, але вони виявилися складні­шими.

…Ось так і обірвалося життя. Скільки не встиг зробити:не зустрів свою жінку, не залишив після себе синочка. Та, як писав Висоцький: «Досадно, что я сам не много успел, но пусть повезёт другому…». Думаю, Саша приєднався б до цих слів.

Лучшие ребята из ребят
Раньше всех уходять. Это странно.
Что ж, не будем плакать непрестанно,-
Мертвые нам это не простят.
Мы видали в жизни их не раз,
И святых, и грешных, и усталых, 
Будем же их помнить неустанно,
Как они бы помнили о нас.

Зі статті Л. ВОЛОШИНОЇ
Газета «Берегиня», 10 вересня, 1999 року
Категорія: Видатні особистості краю | Додав: Admin (13.02.2014)
Переглядів: 322 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Графік роботи
Бібліотека працює з
800 до 1700
без перерви
субота з 800 до 1600

Остання п'ятниця місяця -
читачів не обслуговуєм,
санітарнй день.
Вихідні дні — неділя, понеділок
Контактні дані
тел.: (05638) 2-16-99
skype.: pokrlibrary
e-mail: pokrlib@gmail.com
Адреса: 53600,
Дніпропетровська обл.,
смт Покровське,
вул. Дмитра Яворницького
(Карла Маркса), 128
Пошук
Афіша
Запрошуємо Вас відвідати культурно-мистецькі заходи, що відбудуться у читальній залі бібліотеки:


Засідання «Вікігуртка» щосуботи,об 11 год.

Запрошуємо всіх бажаючих (без вікових обмежень) пройти безкоштовне навчання для здобуття навичок роботи з комп'ютером та в мережі інтернет.
Інтернет ресурси