| Головна » Статті » Краєзнаство » Видатні особистості краю |
Перепічаєнко Раїса Степанівна
 Раїса Степанівна ПерепічаєнкоНародилася Раїса Степанівна у простій селянській сім’ї. Дитинство її проходило на Покровщині, серед мальовничої української природи. І хоча була єдиною дитиною у батьків, та виховувалась у строгості, змалку їй прищеплювали любов до праці, до людей. У голодному 1947 році після закінчення школи вперше переступила Рая поріг Покровського сирзаводу. Не думала тоді дівчина, що віднині її доля завжди, на все життя буде пов’язана з ним, що саме звідси побіжить у світ та стежина, що "в люди веде її”. Вперше відчула, що сироваріння поступово і якось непомітно захоплює її, коли навчалася в Звенигородській школі майстрів-сироварів. Поезію праці, тільки їй відчутну мелодію, знайшла Раїса в цій скромній професії. І ще одне зрозуміла юнка — майстерність сировара залежить не тільки від суворого дотримання технології, а ще від чогось, що, можливо, звучить уже й банально — від любові до своєї справи. Ніколи не будуть сири ароматними й приємними на смак, коли виготовлятимуть їх байдужі люди, - навчав Леонтій Степанович Білозуб, її перший наставник. Я, як губка, вбирала в себе знання, прислухалася до кожної поради старших. Ніколи не сперечалася з більш досвідченими робітниками, хоча й іноді вважала свій погляд на проблему більш правильним. Але розуміла і поважала їхній досвід, вміння, - розповідала при зустрічі Р. С. Перепічаєнко. Ще з однією прекрасною людиною звело її життя — професором Московського технологічного інституту, завідуючим кафедрою молока і молочної промисловості Д. А. Гранніковим. Знайомство відбулося у 1961 році на Апостолівському сирзаводі, де на практичному семінарі професор навчав сироварів виготовляти новий сир "Ярославський” Я бачила, що Гранніков всю душу вкладає в ту справу. З першої хвилини я повірила йому, була переконана, що людям його сир сподобається, - згадує Раїса Степанівна. Незабаром на покровському заводі було налагоджено випуск нового сиру. Звичайно, було не легко, адже робили все вручну, у ваннах. За самовіддану працю відзначила її тоді держава орденом Трудового Червоного Прапора. Згодом груди Р. С. Перепічаєнко прикрасили ще два таких ордени за те, що її цех (бо на той час Раїсу Степанівну вже призначили майстром) достроково виконував плани трудових п’ятирічок. Раїса Степанівна добилась дозволу на встановлення на підприємстві експерементальної потокової лінії для виготовлення сирів уніфікованої форми. Гарячими були ті дні, коли монтувалася і налагоджувалася лінія Граннікова. Подібного обладнання ще не було на жодному підприємстві країни, а противників лінії було чимало. Лінія за рік повністю окупила себе, а покровські сири здобули визнаня на всесоюзних виставках в Тарту, Ярославлі, Краснодарі, Києві, Москві, та традиційному ярмарку в Лейпцигу. Всі три види сирів: "Український”, "Кубанський”, "Ярославський”, які випускав завод, одержали державний Знак якості, колективу цеху було присвоєно звання колективу комуністичної праці. А трохи пізніше Р. С. Перепічаєнко була удостоєна звання Героя Соціалістичної Праці. І слава прийшла, і повага людська. Раїсу Степанівну у 1971 році обрали депутатом Верховної Ради УРСР. Вона виконувала депутатські обов’язки два скликання. Два рази на місяць (раз у Покровському, раз у Васильківці) приймала вона тих, хто ніс до народного депутата свої турботи. Чим могла — допомагала людям. На особливому рахунку Р. С. Перепічаєнко були виробничі, культурно-соціальні проблеми району. У ті роки у району планувалось будівництво палацу культури. Та справа "буксувала”. Раїса Степанівна доклала багато зусиль, щоб будівництво почалося. Побувала навіть на прийому у В. В. Щербицького. Скільки здоров’я, нервів було витрачено тоді — занє лише вона. Але гріла думка: "Я потрібна людям”.
| |
| Переглядів: 825 | Теги: | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всього коментарів: 0 | |
