Ім’я цієї людини у свій час гриміло на всю Україну. Голова колгоспу-мільйонера "Победа” Покровського району знали у Москві і навіть за рубежем.

Народився І. Г. Кісенко в простій селянській родині. Відразу після революції аж до колективізації Іван Григорович працював по найму в куркулів та в господарстві свого батька. Згодом вступив до ТСОЗу, що переріс у колгосп "Нове життя”. Трудився там рядовим колгоспником, потім — городником, бригадиром рільничої бригади, культмасовиком. В 1937 році його обрали головою колгоспу "Третій кавполк”, де він трудився аж до початку Великої Вітчизняної війни. В 1941 році евакуювався в далеку Сталінінградську область. І там дуже скоро, виявивши неабиякі організаторські здібності, був обраний на посаду голови тамтешнього колгоспу. Ще через деякий час І. Г. Кісенко йде захищати від ворога Вітчизну. Рядовий червоноармієць, він незабаром стає парторгом роти, потім — парторгом батальйону і вже під кінець війни — командиром взводу. Додому повернувся з орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни першого і другого ступенів, медалями. У мирні дні поряд з військовими нагородами на його грудях засяяли свідки мирної звитяги — два ордени Леніна, орден Трудового Червоного Прапора, ордени "Знак Пошани”, Жовтневої революції, медаль Виставки досягнень народного господарства, а пізніше — Золота Зірка Героя Соціалістичної Праці. Але це було пізніше.

Після війни він знову очолив рідне господарство. Воно ще тільки-но зводилося з післявоєнної розрухи. Ще всюди зяяли незліченні рани лихоліття, а Іван Григорович виношував і ділився з людьми планами відродження і розквіту рідного краю. Звертав дорожками до ниви, де в одній упряжці з корівчинами ходили нужденними гонами жінки, випрягав з їздовим Колею Дудлею гнідих і брався до чепіги. А як хилилося на обід, спускався до вибалку і починав нехитру розмову з колгоспницями.

- Через літа на цих ланах трудитимуться не один десяток тракторів, а он там, край села, на пустельних пісках виросте справжня фабрика молока і м’яса. Матимемо вдосталь і хліба, і до хліба. А ще ми заквітчаємо наш край зеленню і яблуневим цвітом, - ділився з ними мріями.

Змахне котрась з жінок непрохану сльозу та й усміхнеться по хвилі: що то за людина — їхній Іван Григорович! З ним і біда не біда, бо вже як заходиться малювати майбутнє з достатком та хлібом, з ошатним клубом і потужною технікою, з грушевими алеями й асфальтом на вулицях, то хоч яку тугу зніме. Слухали колгоспниці, вглядаючись у світлі риси прийдешнього, і вірили, і не вірили в реальність його.

А він вірив. Дуже вірив. І сподівався, що тільки вибудувавши сьогодні тваринницьке містечко — потужну базу по виробництву продукції тваринництва, а завтра оснастивши всі вирішальні ділянки провідною технікою і машинами, згодом можна буде вирішувати  господарські питання будь-якої ваги. Повірили й люди в те, і кожен зажив тією ідеєю, як своєю власною. І зголосилися замість обов’язкових на ту пору 15-17 відсотків загального доходу відчисляти в неподільний фонд 25-30, а як конче потрібно буде в який рік, то й більше. Хай ще кілька літ доведеться пережити не так, як хотілося б, зате з роками їх тимчасові втрати окупляться сторицею.

Тоді, на рубежі п’ятидесятих років, почалася нова сторінка в господарюванні, позначена небаченим досі розмахом будівництва в новоствореному з навколишніх відстаючих господарств колгоспі, названому згодом на честь першої значної перемоги "Побєдою”.

Ранньої весни на пустирі скраю Сірківки колгоспний інженер-будівельник Андрій Гнатович Сподін забив перші кілочки тваринницького містечка. Та в той час було непросто в необхідній кількості роздобути лісоматеріали, цеглу, шифер.

Вихід із складного становища бачили в єдиному: необхідно терміново, власними силами налагоджувати виробництво шлакоблоків, паленої цегли, черепиці.

Рік за роком промайнула перша будівнича п’ятирічка, за нею злинула й друга. Підсумки їх, підбиті у 1965 році, засвідчили значну трудову перемогу колгоспних будівельників: за цей час господарство власними силами за типовими проектами звело близько 70 господарських приміщень, двоповерховий будинок культури, дві школи, бригадні клуби.

Завдяки розширенню площі під господарськими новобудовами колгосп зумів різко збільшити поголів’я худоби, а відповідно і виробництво тваринницької продукції.

Можна сказати, що два наступні десятиріччя колгосп "Побєда” розквітав, примножуючи свої трудові здобутки, колгоспники своєю плідною працею здобували собі заслужену славу.

Останнім роком головування І. Г. Кісенка був 1985 рік. На той час йому виповнилося 80 років. Але, бачучи цього бадьорого, сповненого ідей і кипучої енергії чоловіка серед степу чи на корівнику, важко було в це повірити.

А що таке тоді був колгосп "Побєда”, красномовно говорили багаті садиби колгоспників, гарні вулиці з фруктовими деревами, впорядковані тваринницькі містечка, повні комори зерна, високі трудові здобутки в усіх галузях. "Победа” у ті роки — це щедрі урожаї всіх сільськогосподарських культур, це — гомінливі, наповнені дітворою дитячі садочки і школи, це — широка участь трудівників у художній самодіяльності, це — новий спортивний комплекс і затінок верб над тихою Вовчою.

"Степовою академією” назвали колгосп "Победа” у книзі, що в 1984 році вийшла у видавництві "Планета”.

На межі останнього року одинадцятої п’ятирічки колгосп мав такі показники: урожай зернових — 34,2 центнера з гектара, в тому числі кукурудзи — 41,2, овочів — 208, фруктів — 119, кормових культур — 45,6 центнера кормових одиниць, державі продано 2371 тонни м’яса, 2942 тонни молока, 145 центнерів вовни.

"Знаєте, ніщо так не спонукає людину трудитися, як людське довір’я, - розповідав Іван Григорович нашому кореспонденту О. Щербині. - Для кожного з тисячі треба бути добрим, а значить і вимогливим, авторитетним у всіх справах, ерудитом, якщо хочете, і водночас любити будь-яку фізичну роботу.

Мені не пощастило навчатися в спеціальних закладах. Але все життя я вчився самотужки. Ніколи не цурався йти до людей за порадою. Завжди вважав своїм обов’язком фізично трудитись в колгоспі: в молодвник сільського господарства, Герой Соціалістичної Праці, персональний пенсіонер союзного значення Іван Григорович Кісенко пішов на заслужений відпочинок. А 26 березня 1988 року його не стало. Але завдяки своїм славним ділам він надовго залишиться в пам’яті нащадків.

У краєзнавчому відділі нашої бібліотеки зібрано велику кількість матеріалів про І. Г. Кісенка, зокрема:

З цими матеріалами Ви можете ознайомитись у бібліотеці.