| Головна » Статті » Краєзнаство » Літературна Покровщина |
Сілецька-Васильєва Яна Віталіївна
 Народилася Сілецька-Васильєва Яна Віталіївна в учительській родині. Закінчила Покровську СШ № 1 з відзнакою. Після закінчення школи навчалася у Мелітопольському державному педагогічному університеті, де здобула професію "вчитель географії”.Тривалий час Яна Віталіївна працювала у виробничо-творчому центрі дітей та юнацтва керівником гуртків «Образотворче мистецтво» та «Художнє слово». З 2008 року Яна Віталіївна працює вчителем географії в НВК «Покровська гімназія», має І кваліфікаційну категорію. Також Яна Віталіївна є керівником методичного об’єднання вчителів природничих дисциплін. Користується повагою серед колег.  Яна Віталіївна побувала майже у всіх областях України. Але в неї є заповітна мрія – побувати на землі своїх пращурів, а саме у Польщі.Своїм захопленням Яна вважає рибалку та збирання грибів, дуже полюбляє готувати солодкі страви. З 1997 року вірші Яни Сілецької-Васильєвої друкуються не тільки в районній але й і в обласній періодиці. У 2003 році вийшов збірник «Зоря в тихе море упала», в якому авторка захоплює любителів поезії новизною бачення світу, особливою щирістю, чутливістю, романтичністю, де поєднуються ліричні мотиви, в яких шквал почуттів, своєрідна проекція на той бік життя, який нам не відомий. У вільний час Яна пише вірші, пісні, сценарії, малює маслом на склі. У майбутньому мріє написати книгу для дітей. Видіння Німотність застигла у вранішніх росах. Ледь видно, як протяг завіси гойда. І ходить світанок по свіжих покосах, І сонце у вічі мені загляда. Прокинулась... Чути, як пахнуть троянди – Любові твоєї п’янкий аромат. Виходжу босоніж на світлу веранду І бачу, як сонце повнить виноград. Ще тиша навколо – химерна, незвична, Ще бавляться сни на високих дахах. І звабливо близько вже миле обличчя Із присмаком кави на теплих губах. Зоря Зоря в тихе море упала... Здалося, що начебто крила Мені ота зірка спалила І в темних глибинах пропала. Ти - наче зоря, а я – птаха. Така наша доля – літати. І в небі, зустрівшись, згорати Без болю, без жалю, без ... праху. Осенний вечер На черном рояле – три белые розы Под звуки расстроенных клавиш грустят. Печальной скульптуры застывшая поза, И в окна безшумно влетает закат. На стенах меняются медленно тени, Когда проникают сквозь шторы лучи. Вздыхает задумчиво вечер осенний, И слабо дрожит пламя старой свечи. Духов сладкий запах во мраке кружится, Огонь достигает последней черты. Вино цвета солнца в бокале искрится, И кто-то уносит с рояля цветы. Душа Туман поглотил беззащитную душу… И сердце, которое правдой пылало, В колодец с водою обмана упало. Уж лучше б сгорело. Истлело бы лучше. Глаза те, что преданно в небо смотрели, Взглянули однажды в греховную пропасть. И стали пустыми. Безверия лопасть В душе умертвила надежды свирели. Вина притупила те добрые чувства, Которые главными были когда-то. Что было любимо, хранимо и свято, Исчезло, гонимое плетью распутства.
| |
| Переглядів: 1825 | Коментарі: 11 | Рейтинг: 4.2/4 | |
| Всього коментарів: 11 | 1 2 » | ||||||||||
| |||||||||||
| 1-10 11-11 | |||||||||||
