| Головна » Статті » Краєзнаство » Літературна Покровщина |
Гасенко Олексій Павлович
 Світ поета Олексія Гасенка – це музика степу, це степовий простір, де духм’яно пахнуть трави, бьють чисті джерела, голубіє небо степове, квітують квіти, летять журавлі. Це світ, де живуть красиві душею люди, і ця любов до людей, до природи бринить у кожному слові поета. Олексій Павлович Гасенко народився 4 жовтня 1938 року у простій багатодітній сім’ї в с. Покровському. У важкі післявоєнні роки уже переростком пішов Олексій Павлович до Глинянської семирічки. Потім закінчив середню школу ім. Горького. Після школи вступив до Дніпропетровського культосвітнього училища, але з училища пішов служити до лав Радянської армії. Там він з музикою не розлучався. Служив у музичній роті, грав на баяні, та й поезія інколи проривалася на світ – писав вірші до бойових листків. Після армії закінчив культосвітнє училище, а потім Запорізький педінститут і, обравши професію учителя музики, уже багато років працює за фахом. Музика, педагогіка – це його життя, повсякчасна, нелегка, але улюблена робота. Його праця заслужено оцінена – за успішну роботу Олексію Павловичу присвоєно звання вчитель-методист. Все добре в його житті: улюблена робота, вдячні учні, повага колег, творче захоплення, адже більше 25 років Олексій Павлович Гасенко керує хором ветеранів Великої Вітчизняної війни та ветеранів праці. Але і інша муза все частіше тривожила його душу – муза поетична. Уже в зрілому віці Олексій Павлович знову взявся за перо. Доводиться тільки шкодувати, що з таким запізненням відкрив своє серце поезії. Адже образи степу, батьківського дому, запахи колосся і чебреців жили в ньому всі ці роки. Якби з ласки Всевишнього Олексій Павлович міг повторити свій життєвий шлях, то він, здається, нічого в ньому особливо не змінював. Нічого, крім одного – почав би писати вірші, мабуть з того часу, відколи захоплюється і музикою. Нею ж він захоплюється скільки себе пам’ятає. Вірші Олексія Павловича різнопланові, різні за тематикою і образами. Багато віршів присвячено школі, вчителям, учням, людям села, що живуть поряд з ним, ветеранам війни. Тема війни особливо хвилює поета, проходить крізь його серце. Багато віршів присвячено воєнній тематиці, його поема «Зойк ромашки» - це відгук поета на подвиг нашого земляка Володі Білозуба, що служив у французькому полку Нормандія -Неман і трагічно загинув. Хвилює поета і історична тематика. Покровщина козацький край і багато віршів у Гасенка присвячено цій темі, зокрема, поема «Сірко», вірші «Муравський шлях», «Козак Мамай», «Іван Мазепа» та інші. В своїх віршах поет довірливо говорить про рідний край, трудівників села - покровчан, відкриває нам світ своєї душі. Напоєний щедротами покровського степу, поет Гасенко прагне так само щедро опоетизувати людські почуття, навколишній світ, пропустивши через призму свого єства зболену історію України. Є в нього вірші-спогади, вірші-роздуми, вірші – музика душі. В усіх цих віршах розлита любов Батьківщини, до людини, до природи. Олексій Павлович Гасенко є автором трьох поетичних збірок «Пісня вітрів степових», «Покровський краю – степова перлина», «Прозпінь». Його твори друкуються в журналах «Початкова школа», «Бористен», газетах «Зоря», «Джерело». Вірші Гасенка дуже мелодійні. Багато віршів він поклав на музику. Олексія Павловича знають в районі як талановитого композитора, автора багатьох пісень. Такі пісні як «Чайка степова», «Калиновий вальс», «Моє рідне село», «Покровчанка», «Чорнобривці» стали візитною карткою Покровщини, їх з задоволенням включають в свій репертуар творчі колективи району.  Гасенко О.П. Пісня вітрів степових: Поезії. – Дніпропетро-вськ: ЗАТ Видавництво «Поліграфіст», 1997.-30 с. Вірші, які склали цю книжку ідуть з глибини душі. Світ поета – це світовий простір, де духмяні пахнуть трави пульсують чистотою джерела, де живуть красиві душею люди. Твори відрізняються непідробною щирістю, пісенністю. Краю степовий В тобі, я краю степовий, В тобі, завітреная хата, Не можу місяць серповий На чужину я поміняти. Орлів політ, балки, подоли, Садів розмарене крило, Тополь шпилів на видноколі, Стежки вечірні за село... Я вітром бриюсь, умиваюсь Світанком в росяній зорі. В тобі навіки залишаюсь, В твоєму батьківськім дворі. Мене поля твої обнімуть, Коли знесилений впаду, Зі мною думи мої підуть У землю пращурів святу. І зійде нове покоління, Достатком нива заспіва, Із її вуст, з її нетління Полине пісня степова. І ти розквітнеш, станеш гідним Між інших клаптиків Землі... Моїм онукам будеш рідним Утричі більше ніж мені. Козацька слава Лізли хмари чорним плугом Степові на спину, Дерли шкуру ляхи хижі З неньки України. Горе плач везло та стогін Возом по дорозі, Мерли діти України В батька на порозі. Та прийшов кінець терпінню – Гетьман український Проти шляхти у бій кинув Військо запорізьке. Люд звільнився із неволі, Виборов державу І тобі, Богдане Хмелю, Він співає славу.  Гасенко О.П.Покровський краю – степова перлина: Вірші, поеми.- Дніпропетровськ: "Поліграфіст”, 1998.- 87с. До нової книги Олексія Гасенка увійшли твори, в яких автор щиро, довірливо говорить про рідний край, трударів-покровчан, відкриває читачеві світ своєї душі. Покровський край Покровський краю, Степова перлино, Земного раю Чисте джерело. З усіх усюд До тебе серцем лину – У дивну казку, У своє село. На тихі води Річки-степовички, Де паростки Найперші проросли, Де пшеницями Визрівали роки. У чисті роси Ранками ішли. І наче квіти, Волошковим співом Летять у небо Сині вечори. До болю рідні, До воріт високих Мене стрічати Вийшли явори. Пісня про вчительку Ти сьогодні, як мрія, Неба синій кришталь. До плеча осінь міря Позолочену шаль. Наче казка чарівна, Наче пісні струна, Наче матінка рідна, Незабудка ясна. Чорнобривцями стежка Поспіша до воріт Раннє сонце несеш ти Кожен день дітворі. Не летіть журавлино Ген за обрій, літа. Ще палають калини У долин на устах. Ще не смеркла доріжка, В росах світиться слід... Недочитана книжка, Нерозгаданий світ.  Гасенко О.П.Прозрінь: Вірші, поеми.- Дніпропетровськ: Поліграфіст, 2001.- 74с. Напоєний щедротами Покровського степу, автор прагне так само щедро опоетизувати людські почуття, навколишній світ, пропустивши через призму свого єства зболену історію України. Українки мої, українки До 150-річчя від дня народження Олени Пчілки Українки мої, українки! Україна вшановує вас. Незрівнянна в красі Косач-Пчілка Чарувала піснями не раз. Йшла до хати селянської щиро. Мову рідну, як те немовля, Від загину в імперському вирі. Для нащадків своїх берегла. Драгоманови – вчені і знані, Від козацького роду ростки. Та не гордою виросла пані, Для дітей віршувала рядки. Народилася донька, як квітка, Все для щастя здавалося б є. Та крізь біль довелося радіти – Лесю в ліжко біда прикує. У двобої із недугом лютим Возвеличень вийшла в світи. Лукашеві сопілочку чути: В кожнім серці – чарівний мотив. Мати й донька – дві долі, дві жінки До безсмертя підняв волі час. Українки мої, українки! Україна вшановує вас. Мамина стежина Де сходила мати свій, свою долю, Залишилась стежка одинока в полі. Бавиться у росах сонечко русяве, Де мого дитинства незабутні трави, Наче янголята, тягнуть рученята, Де колись водила у світанки мати. У квітучі весни і в журливу днину Научила: матір не цурайся сину! Відлетіли весни – крила лебедині, Не стрічає мати на порозі сина. Не стрічає мати та й батька немає. Мамина стежина в самоті блукає.
| |
| Переглядів: 2361 | Рейтинг: 5.0/3 | |
| Всього коментарів: 0 | |
