Понеділок, 21.08.2017, 11:25
Вітаю Вас, Гость | RSS
Книжковий акцент

Сергій Жадан. Ворошиловоград
  Роман Сергія Жадана «Ворошиловград» було визнано «Українською книгою року Бі-Бі-Сі 2010». Важко не погодитись із цим рішенням. На користь книги Жадана свідчить не тільки майстерність подачі, тонкий іронічний гумор і проста вишуканість мови письменника, до яких його читачі загалом вже звикли. Але також і актуальна для нашого суспільства, проста та разом із тим глибока ідея твору. Так її описав сам Сергій Жадан: «Роман про те, що потрібно захищати себе, своїх близьких, свої принципи, свою територію, своє минуле, своє майбутнє. Це роман про опір, роман про протистояння, про захист своїх принципів від зовнішнього тиску.»


віртуальна виставка
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу
Головна » Статті » Краєзнаство » Історія Покровського

Історія смт Покровського

З історичних джерел відомо, що з ХVI-XVII ст. територія нашого селища і степові навколишні землі і тепер зберігають на собі сліди сивої давнини. Це були обширні і рівнинні степи, які простяглись на сотні кілометрів південної частини Лівобережної України, їх називали Диким полем, Диким степом.. В покровському районі розташовано багато курганів - пам'ятників багатовікової історії. В деяких з них при випадкових розкопках знайдені речі бронзового віку. Деякі кургани були прикрашені кам'яними "бабами" і статуями древніх скіфів, що кочували тут у першому столітті до нашої ери. В даний час велика кількість кам'яних "баб", що привезені з Покровського та навколишніх сіл академіком Д.І. Яворницьким, зберігаються у Дніпропетровському історичному музеї.

Дикий Степ завжди був домом, пристанищем і годувальником кочівників. По Придніпров’ю проходила стовпова дорога великих переселень народів, тут перехрещувалися торговельні шляхи.

Південні степи України багато віків були яблуком розбрату. Сиві хвилі Дніпра, Самари, Вовчої та Орелі чули тупіт мільйонів коней, скрегіт металу, свист стріл, грім шоломів… З Дикого поля чинили напад кочівники, це були тривожні місця, де постійно чатувала небезпека.

В ХУІ-ХУІІ столітті на цій території проносились орди кримських татар, яничар. Вздовж річки Вовчої пролягав, так званий, горезвісний Муравський шлях. Цим шляхом кримські татари і яничари користувалися для розбійницьких нападів на Україну. Цим шляхом гнали вони українську молодь і взагалі ясир (живий товар) на південь в Муравію (Туреччину), звідси походить і назва шляху.

Саме на цьому шляху проходили валки чумаків, що їздили з України в Крим по сіль. І саме на цій території в ХУІ- ХУІІ ст.. проходили загони запорозьких козаків, які ходили походами на кримських татар. В той час ці землі були дуже благодатні, родючі, належали до земель Запорозької Січі. Місцевість була багата і вигідно розташована, це і приваблювало сюди кримських татар. З того часу і збереглися у нас татарські назви – річки Янчул і Гайчур. Річка Вовча за тих часів була широка та повноводна. По річці плавали козацькі «чайки», перевозили велику кількість продовольства. Сам Сірко стояв на чолі цих перевезень.

Вигідне місцезнаходження на перехресті основних шляхів, багаті дичиною степи, повноводна річка багата на рибу приваблювали козацьку старшину і тому вони охоче влаштовували тут хутори - зимівники, в яких жили їхні сім’ї та підлеглі. В 1760 році тут оселився відставний запорізький старшина Головко.

Найменування селища пов'язане з пам'яттю прославленого сина українського народу – кошового отамана війська запорізького – Івана Дмитровича Сірка. Славний кошовий отаман Іван Сірко часто робив походи через Муравський шлях на Крим, громив татар і турків, які своїми наскоками на Україну не давали впокою співвітчизникам. Про один з таких походів згадує історик академік Д. Яворницький у своїй книзі "І.Д. Сірко". Звідти дізнаємося, що восени 1673 р. І. Сірко зустрівся на Муравському шляху з великим загоном татар, розгромив їх, взяв багато в полон, після чого щасливо повернувся на Січ. Ця битва відбувалася в районі Покровського в день Покрови Пресвятої Богородиці. На знак пам'яті про цю перемогу слободу назвали Покровською. Як пам'ять про Івана Сірка західну частину селища називають Сірківка.

Після ліквідації Січі в 1775 р. ці землі, в тім числі територія нинішнього Покровського району, ввійшли до складу Азовської губернії.

Офіційна історія нашого селища починається з 1779 р. Генерал-губернатор Азовського краю царський сановник В.А. Чертков за велінням цариці Катерини ІІ проїздив місцями володінь ліквідованої Запорізької Січі, і заносив поселення до державного реєстру. Тоді і були зареєстровані військові слободи Покровська, Великомихайлівська, Гаврилівська.

В 1779 році, коли було офіційно засновано слободу Покровську, в ній уже проживало понад 500 козаків з сім’ями. Займалися вони хліборобством, різними ремеслами, а також військовою справою. Козаки були приписані до Мелітопольського пікінерського полку.

В тому ж році в слободу прислали військового священника, який для богослужіння висвятив одну з хат, пізніше в Покровському збудували церкву.

Слобода Покровська швидко зростала. Згідно перепису 1782 року в ній постійно проживало 305 чоловіків і 238 жінок. За документами того часу за родом занять місцеві жителі розподілялись так: "козачих поселень, які займалися хліборобством – 534, які жили торговим ремеслом – 5, в батраках – 19, церковнослужителів - 2".

У слободі було 94 хати-мазанки, конюшня з шелюгу для Маріупольського легко кінного полку, що утримувалась коштами слободян. У 1859 році в Покровському нараховувалось 605 дворів з населенням 3585 чоловік. В ньому вже були: волосне управління, церква, училище, богадільня. А в 1885 році в Покровському відкрито "станцію прийому і видачі всілякого роду кореспонденції" – пошту. Поштовий тракт мав віддаль у 28 кілометрів, на станції налічувалося 16 коней.

На початку ХХ століття Покровське стало великим торговим селом. В ньому налічувалося 7600 жителів. Вирували людом та різного роду лихварями недільні базари та кілька ярмарків протягом року. В числі інших пам'яток села в друкованих творах згадуються: церква, земська лікарня, богадільня і тюремний дім.

На той час в селі не було ніякої промисловості. Навіть у 1910 році з загальної кількості 7 тисяч чоловік населення земельні наділи мали 2312 селянських господарств. Якщо окремі багатії мали по 50 і більше десятин землі, то більшість була малоземельною і безземельною. Громадська земля розділялась тільки на чоловіків. 

Землю обробляли переважно дерев'яними плугами з залізними лемешами, боронували боронами або гіллям. Так, перед імперіалістичною війною в східній частині села (Глиняній) було 228 дворів, які не мали тягла, 98 дворів мали по одному коневі і лише 75 господарств – по 2 коней. В 111 селянських господарствах не було навіть корів.

Духовне життя села перебувало на низькому рівні. Перша школа з'явилася через 102 роки після заснування села. Вона мала два відділення: молодше – 17 учнів і старше – 14. В школі було 9 підручників "Закону Божого", 3 підручники арифметики і 20 читанок. У жіночій школі в 1868 році було тільки 22 учні, з них 7 дівчат. На обидві школи за рік витрачалося 300 карбованців, у тому числі 270 на заробітну плату вчителям.

На той час Покровське відносилось до Олександрівського повіту Катеринославської губернії.

Повітовий попечитель шкіл В. Ільїнський, який відвідав Покровську школу 7 травня 1903 р., так описав її: "Світла недостатньо, повітря дуже мало. Учительська квартира непридатна для житла. Навчання розпочалося 16 вересня. Діти відвідують навчання погано. Всього учнів 132. Відмовлено в прийомі 59". В 1913 році в Покровському налічувалося населення 10955 чоловік. У п'яти земських школах та двох церковно-парафіяльних училищах училищах навчалося лише 676 дітей, а закінчило лише 40.

В той час в с. Олександрівці, поблизу Покровського, школа була однією з найкращих в повіті. Велика заслуга в цьому вчителя Л.Я. Роопа.

Великою подією стало заснування та відкриття в 1883 р. на власні кошти Дмитра Титовича Гнєдіна ремісничого училища для дітей та селян, яке носило ім'я свого благодійника. Це було одне з перших сільськогосподарських училищ.

В червні 1917 року почався невдалий наступ царської армії на Західному фронті. Тоді в покровську лікарню доставили групу поранених фронтовиків, які розповідали селянам про становище на фронті, про події в Петрограді. Весною 1918 року Покровське окупували війська кайзерівської Німеччини. В жовтні 1918 р. Червона армії вигнала окупантів і відновила радянську владу. Військовим організатором місцевих бідняків став уродженець Покровського, офіцер царської армії А.К. Падалка. Він керував партизанським загоном.

У жовтні 1921 року в селі створено волосну робітничо - селянську інспекцію, яку очолив М.М Карабутенко.

В 1923 році Покровське стало адміністративним центром щойно створеного Покровського району. В 1929 році в селі було створено перше товариство спільного обробітку землі (ТСОЗ). 13 жовтня 1930 року створено Мечетнянську МТС. 3 січня 1932 року в Покровському почала виходити районна газета «За міцний колгосп» (пізніше «Радянське слово», тепер «Покровський край»).

В 1941 році в Покровському працювало два клуби, кінотеатр, бібліотека, одна середня школа, дві неповні середні, три початкових. Була одна лікарня на 50 ліжок, амбулаторія, працювало 4 лікарі. В довоєнні роки в селі збудовано маслозавод, харчокомбінат, засновано промартіль по побутовому обслуговуванню населення.

Та мирну працю покровчан перервала Велика Вітчизняна війна. 8 жовтня 1941 року Покровське оковують німецько – фашистські війська. В тилу ворога було організовано партизанський загін з 75 чоловік та підпільну організацію з 35 чоловік. Майже всіх їх швидко виявили, заарештували і розстріляли в Гуляйполі Запорізької області 9 травнч 1942 року. За роки окупації фашисти розстріляли 192 місцевих жителя, вивезли в німецьку неволю – 406 громадян.

На фронтах Великої Вітчизняної війни воювали більше 5 тисяч покровчан, героїзмом, мужністю уславили вони рідну землю.

Під час окупації народному господарству району було завдано величезних збитків – на суму 14 952 326 карбованців. Розграбовано колгоспи, кооперацію, спалено школи, клуби. Млин, кінотеатр, маслозавод, елеватор, знищено багато с/г техніки, худоби.

13 вересня 1943 року бійці 257 стрілецької Червонопрапорної дивізії та 346 Дебальцевської Червонопрапорної стрілецької дивізії визволили Покровське від фашистської окупації. З ентузіазмом і натхненням взялися за відбудову зруйнованого селища. Швидко відновилися колгоспи. В умовах нестатків жителі райцентру відбудували млин, елеватор, маслозавод. Стала до ладу машинно-тракторна станція, розпочалося навчання у школах, працювала лікарня, відбудували ветеринарну лікарню.

У 1957 році село Покровське стає селищем міського типу. У 1964 році в селищі Покровському відкрито першу типову середню триповерхову школу зі спортивним залом, столовою, фізичними та хімічними лабораторіями, кабінетом біології . Нині це Покровська НВК ЗОШ №1 І-ІІ ст. – Покровська гімназія. 22 листопада 1969 року відкрито Покровський районний краєзнавчий музей якому у 1971 році присвоєно звання народний. У 1971 році відкрито адміністративне приміщення управління сільського господарства. 10 грудня 1972р. відкрито новозбудоване приміщення автовокзалу в Покровському. У 1972 році відкрито універмаг "Берізка". У 1974 році відкрито новозбудоване адміністративне приміщення районного відділення Державного ощадного банку.

25 липня 1975 року відкрито районне відділення зв'язку в смт Покровське. 1 вересня 1978 року відкрила свої двері Покровська середня школа (нині НВК ЗОШ № 1 І-ІІІ ст. – Покровський ліцей).

У 1978 році відкрито міжшкільний навчально-виробничий комбінат. 13 жовтня 1979 року з нагоди 200-річчя селища Покровського відкрито районний Будинок культури. У 1980 році відкрито новобудову гастроному та ресторану "Ювілейний".

У 1983 році Покровське СПТУ № 75 нагороджено орденом Знак пошані нагоди 100-річного ювілею.

У 1988 році відкрито новобудову - адміністративне приміщення Покровської селищної Ради. 7 серпня 1993 року відкрито районний спортивний комплекс "Юність", в якому є два басейни, тренувальні та тренажерні зали.

У 1994 році відкрито реабілітаційний діагностичний центр Покровського територіального медичного об'єднання В 1996 році відкрито районну центральну аптеку №74.

З жовтня 1997 року відбулось відкриття пішохідного мосту через річку Вовчу, який з'єднав районний центр з селом Олександрівкою

14 жовтня 1999 року з нагоди 220річного ювілею смт Покровське відбулась урочиста здача в експлуатацію другої черги магістрального газопроводу Межова - Просяне - Покровське, довжиною 56,3 км, вартістю 21 млн гривень.

2000 рік - реконструйовано міст через річку Вовчу на трасі Донецьк - Запоріжжя.

10 липня 2001 року - відкриття Покровського відділення Приватбанку. 2001 рік - відкриття Покровського відділення обласної дирекції Акціонерного поштово-пенсійного банку "Аваль" в смт Покровське. 13 лютого 2002 року відкрито Дніпропетровської філії "Індекс-банк" У 2002 році відкрито цифрову автоматичну станцію у Покровському. 16 жовтня 2004 року - відкрито нове приміщення районного центру зайнятості, яке обладнане за сучасними вимогами.

6 вересня 2006 року відбулось відкриття нового адміністративного приміщення Покровського РВ УМВС України в Дніпропетровській області. В урочистому відкритті взяли участь міністр внутрішніх справ України.

Категорія: Історія Покровського | Додав: Admin (01.04.2014)
Переглядів: 1191 | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Графік роботи
Бібліотека працює з
800 до 1700
без перерви
субота з 800 до 1600

Остання п'ятниця місяця -
читачів не обслуговуєм,
санітарнй день.
Вихідні дні — неділя, понеділок
Контактні дані
тел.: (05638) 2-16-99
skype.: pokrlibrary
e-mail: pokrlib@yandex.ua
Адреса: Покровське, 53600,
Дніпропетровська обл.,
смт. Покровське,
вул. Карла Маркса 128
Пошук
Афіша
Запрошуємо Вас відвідати культурно-мистецькі заходи, що відбудуться у читальній залі бібліотеки:


Засідання «Вікігуртка» щосуботи,об 11 год.

Запрошуємо всіх бажаючих (без вікових обмежень) пройти безкоштовне навчання для здобуття навичок роботи з комп'ютером та в мережі інтернет.
Інтернет ресурси