Понеділок, 25.09.2017, 12:52
Вітаю Вас, Гость | RSS
Книжковий акцент

Сергій Жадан. Ворошиловоград
  Роман Сергія Жадана «Ворошиловград» було визнано «Українською книгою року Бі-Бі-Сі 2010». Важко не погодитись із цим рішенням. На користь книги Жадана свідчить не тільки майстерність подачі, тонкий іронічний гумор і проста вишуканість мови письменника, до яких його читачі загалом вже звикли. Але також і актуальна для нашого суспільства, проста та разом із тим глибока ідея твору. Так її описав сам Сергій Жадан: «Роман про те, що потрібно захищати себе, своїх близьких, свої принципи, свою територію, своє минуле, своє майбутнє. Це роман про опір, роман про протистояння, про захист своїх принципів від зовнішнього тиску.»


віртуальна виставка
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу
Головна » 2013 » Березень » 27 » Олесь Гончар. Будівничий соборів наших душ
17:58
Олесь Гончар. Будівничий соборів наших душ

3 квітня святкуватимемо 95 років від дня народження Олеся Терентійовича Гончара, українського письменника, громадського діяча, першого лауреата премії імені Т.Г. Шевченка(9 березня 1962 року), Голови Спілки письменників України, академіка НАН України, голови українського республіканського комітету захисту миру, члена Всесвітньої Ради Миру з 1973 р., автора трилогії «Прапороносці»,романів «Таврія», «Людина і зброя», «Циклон», «Тронка», «Собор», повістей «Земля гуде», «Щоб світився вогник»,сценаріїв кінофільмів «Дівчина з маяка», «Абітурієнтка», «Берег любові» та інших. Серед українських письменників – це зірка першої величини, людина, що стоїть найвище по своєму таланту, життєвій позиції, любові до Батьківщини. Олесь Гончар – сумління України. Людина великої совісті і великого сумління. 

На Дніпропетровщині з нагоди річниці з Дня народження видатного земляка за підтримки обласної влади стартує регіональна кампанія «Дніпропетровщина читає Олеся Гончара».

У рамках кампанії з березня по листопад цього року в усіх містах та районах області будуть проходити конференції, літературні вечори, конкурси та читання, присвячені життю та творчості видатного українського письменника Олеся Гончара.

Уже багато років немає з нами Олеся Терентійовича, а, здається, і досі нам світить і гріє нас його усмішка, його зболена, але така молода і мудра вишнева карість його очей.

Народжений у 1918-му, коли Україна виборювала незалежність, сиротою – підлітком звідавши жахливі муки й видива голодомору 33-го року, юнацьким гострим розумом і зором прозрівши у зловісні ночі 37-го, беззастережно підставивши молоді студентські крила під мінометну чергу найбільшої світової війни, у 28 літ ставши живим класиком і перейшовши вогонь, воду і мідні труби слави, перетертий на жорнах заздрісних зубів і постійно конвойований системою, принижуваний улесливими ненависниками, ранимий і прощаючий, проникливий, знаючий, точний, уважний до всього і всіх - він тільки тепер відкривається нам у всій своїй повноті. Олесь Гончар – відданий і мислячий син свого народу. Він був активним учасником його історії. Мав загострене почуття відповідальності перед майбутніми поколіннями. Він прийняв правила гри партійної системи, але ніколи не служив, ніколи нікого не цькував. Його воєнні щоденники проникнуті великою тугою за Україну, він бачив людей, їх почуття, горе радість, біль, але ніде не згадує партію, Сталіна. Це вже потім у «Прапороносцях» вимушений був говорити про керівну роль партії і комуністів. Олесь Гончар устиг багато сказати правди про життя, в якому випало прожити його поколінню. Олесь Гончар був увінчаний всіма нагородами і лаврами, але небагато людей знає, що він жив у постійному конфлікті з часом, із владою і, може навіть із самим собою, щ природно для художніх натур. Він бачив у житті багато такого, що сприймав як наругу над людиною. Його нагороджували і боялись. Його пригрівали і – критикували. Він не був пестунчиком долі, хоч вона йому багато й дала. І передовсім – могутній художній талант. Критика ранила його не тим, що критикувала, а що била по найдорожчому – його болю за народ, за людину. Але все це відшуміло, він з усіх битв вийшов переможцем. Не силою влади, а силою свого таланту.

Гончаровій добротворчій і сонцесяйній натурі пасують слова видатного американського письменника Вільяма Сарояна: «Жити варто так, щоб на цьому чудесному шляху не перебільшувати страждання і печалі світу, а усмішкою вітати його безмежну радість і таїну».

Ваша усмішка – Ваша загадка, Олесю,
Вашу лагідну усмішку – ватру вуст-
Як Ви могли пронести крізь фронти,
Крізь морози фашистського мору,
Як вберегли її світло дитинне,
Коли слава стріляла в її пелюстки
Зі ста золотих гармат?

Коли цвітіння настає пора,
Коли весна смичком струмка заграє,
Тоді ми з днем народження вітаєм
Славетного Олеся Гончара.
Олесь Гончар – сумління України
Любов пречиста.
Пісня і зоря,
По духу вірний правнук Кобзаря,
Великий син великої родини.
Він наш увесь. Він твій митець і мій.
Улюбленець вкраїнського народу.
Він – втілення думок його і мрій, 
Палкий поборник правди і свободи.

Шлях Олеся Гончара – типовий для його покоління. Народився 3 квітня 1918 року. Народився в Дніпропетровську (а не в с. Суха, як часто пишуть) на теперішній вулиці Куйбишева, тоді це було майже село… - так писав Олесь Терентійович в автобіографії. В сім’ї, крім Сашка була ще сестра Олександра, на 4 роки старша. Цікаво, що народилися вони – Олесь 3 квітня, а сестра Олександра – 4 квітня. Олександра Терентіївна має зараз 99 років живе в селі Ломівка на окраїні Дніпропетровська доглядає і дбає про музей свого геніального брата Олеся Гончара.

…Доля їх розлучила в ранньому дитинстві. Молода їхня мама Тетяна, полтавчанка, родом з-під Кобеляків, умерла, підірвавшись на тяжкій роботі. Шестирічну Шуру лишили в новій сім’ї тата – няньчити немовлят. А дворічного Сашка забрали дідусь і бабуся в с. Суха. Там пас корів і пережив таке поетичне дитинство наодинці з природою, що ті враження лягли в основу останнього і найкращого роману «Твоя зоря».

Дядько Яків Гончар відвів хлопця до школи і записав прізвище малому – Гончар, мамине. А десь підлітком під впливом вчительки уподобав романтичне ім’я Олесь. Розлучені сестра і брат не знали одне одного 15 років. Аж у 1935 році сімнадцятилітній студент приїхав побачити вже одружену Шуру. Виховувала ж Сашка бабуся, яка зігріла дитинство майбутнього письменника добротою і сердечністю, навчила любити людей.

Закінчив семирічку. Працював у редакції районної газети. Пізніше вступив до технікуму журналістики в Харкові, по закінченні його став кореспондентом обласної газети. 

1938 рік. Олесь Гончар вступив на філологічний факультет Харківського університету. Про свою Альма-матер письменник згадував з теплотою й любов’ю: «Університет на цілих три роки став рідною домівкою, обдарував щастям дружби, в його аудиторіях, у тиші бібліотек пізнавали ми радість прилучення до скарбниці людських знань…»

У читальній залі застала його звістка про війну: «Одним ударом були строщені всі наші студентські по-юнацькому світлі мрії, сподівання. Невимовно тяжко було на душі. Мороком окуталося майбутнє. Наступного дня ми були в райкомі комсомолу. Тут зібралися сотні таких, як і ми, студентів, що прагнули якомога швидше потрапити на фронт. Після двотижневого навчання в чугуївських таборах під Харковом наш студентський батальйон направили на Дніпро в район Білої Церкви, де в ей час точилися жорстокі бої.»

Запеклі бої на берегах Росі, бої за Київ… Скільки там полягло вірних друзів студбатівців! Мужньо і правдиво розповість про це Гончар в романі «Людина і зброя». Роман виданий в 1960р.,а в 1962р. відзначений Державною премією УРСР ім. Т. Шевченка.

Воював солдатом, війну закінчив сержантом. Війна була для письменника суворою школою життєвого досвіду. Студбатівець Гончар, для якого війна почалася в надросянських кровопролитних боях, передав естафету мінометникові Гончару, який визволяв Європу. Ця дорога завдовжки в майже чотири роки позначена пагорбками могил бойових побратимів… «Якщо лишуся живим, розповім про вас…» - присягав перед світлою пам’яттю друзів молодий воїн-журналіст. Він слухав задушевні розмови бійців в окопах, на маршах, бачив неймовірну мужність, стійкість їхнього духу самовіддану любов до Вітчизни. Творча уява письменника вже тоді малювала образи Брянського і Шури Ясногорської, Черниша і Хоми Хаєцького… Гончарові однополчани довго були для нього найдорожчими і найближчими людьми і написати про них стало життєвою потребою, справою совісті.

Прийшов Олесь Гончар у літературу з фронту молодим воїном, коли Європа і світ стікали кров’ю від найстрашнішої на планеті війни. Прийшов і приніс фронтові поезії.

Олесь Гончар. 1944 рік «Думи про батьківщину»

Здрастуй, мій сонячний краю,
Ти снишся мені і тут,
Серцем щодня я літаю
До тебе, за бистрий Прут.

Як пишуть листи солдати,
Тужливо стає мені.
Кому ж мені написати,
Якій догукнути рідні?

Той — мамі, а той — дружині,
Той — сестрам, а той — братам.
А я напишу — Україні!
Сонцю її і степам,

Сивим, як згадки, могилам,
Що тонуть в імлі голубій,
Шляхам, окутаним пилом,
Якими пішли ми в бій.

Бачу далекі вершини
В тумани повитих Карпат.
Може, моя то Вкраїна
Біліє черідкою хат?

Слово, в бою огрубіле,
У тому краю забрини,
Де вишні в убранні білім
Мене виглядають з війни.

25 листопада 1945 року солдат уже стукав у двері сестриної хатинки в Дніпропетровську. – Згадує сестра письменника: «Аж раптом стук у двері. І він на порозі – молодий та красивий, сяючий, як сонце, фронтовик – переможець. І одночасно туга в очах: наче морозом побите сильне, квітуче дерево – так відбилися на обличчі його пережиті людські трагедії у війну.»
 
З 1945 року Олесь Гончар продовжує навчання в Дніпропетровському університеті. Всього один рік і один місяць був Олесь Терентійович Гончар у післявоєнному Дніпропетровську. Але цей рік став визначальним. І в його особистій долі, і в долі українського письменства.

Олесь Гончар здобув тут вищу освіту, закінчивши університет. Написав роман-трилогію «Прапороносці» і ряд своїх прекрасних новел. Став членом Спілки письменників України. Більше того: сягнув вершин художньої майстерності, був визнаний наймолодшим класиком рідної літератури.

Нарешті, саме в Ломівці, зустрів свою майбутню дружину – Валентину Данилівну, тоді юну студентку. І в своє високоліття письменник піднесено каже, про робітниче селище Ломівку (Амур-Нижньодніпровський район міста Дніпропетровська): «Мені ніде так добре не працювалося…». Певне ж тут були задумані і написані романи «Таврія», «Людина і зброя», «Тронка», «Собор». А «Прапороносці» витримали 150 перевидань у всьому світі.

У Гончара людина на війні завжди озброєна духум, інтелектом, волею до життя. Згадаймо молодого інтелектуала Юрія Брянського чи Богдана Колосовського – який могутній розум жив у них на війні! Розум, який спирався на чутливе серце. Любов Юрія до Шури Ясногорської світила однополчанам і після того, як вони її поховали. Естафету цієї любові підхопив Євген Черниш. У «Прапороносцях» ця домінанта любові, домінанта вірності перемагає і важкий побут війни і «святе божевілля» атак, і смерть, багато смертей. Адже любов до Шури на згасає з її загибеллю. І це набагато більше, ніж просто любов, кохання. Це вселенське почуття, яке рухає життя. Хто цього не розуміє в «Прапороносцях», той не розуміє в Гончарі нічого. Любов взагалі відіграє в його романах і новелах не просто важливу, а якусь над організуючу роль. 

Олесь Гончар устиг сказати багато правди про життя. Про голодомор – про це була його перша повість «Стокозове поле». Про сталінщину – в «Тронці», в «За мить щастя», в «Двох у ночі». Про Чорнобиль наяву і в душах людських. Про невичерпні резерви людяності на війні - в «Людині і зброї». Про драму дитинства – в «Бригантині». Про переродження і зраду ідеалів у «Соборі». Про вселенські загрози людству у «Твоїй зорі». Про непросту долю України в океанах всесвітніх змагань – у «Спогаді про океан».

А понад усім – світила з його романів, повістей, новел чиста душа України.

Слухаймо ж Олеся Гончара, який від чистої, молодої лебединої душі проспівав у літературі свою першу пісню любові і на схилі літ, молодий духом, відлетів у небеса з лебединою піснею на устах. Слухаймо уважно його соборне слово, віщий голос тронки в українському степу. Слухаймо душею, і може відкриється нам велика таїна, яку він залишив нам, сущим і прийдешнім, у дивному-предивному чай-слові. Він стукав у груди України і будив її словом, що йшло від сонця, падало дощами на рідну землю і, дасть Бог, проросте буйним колосом і засвітить нам коло серця Україну. Він навіть смертю своєю, на останній путі у вічність, зібрав усіх і заповітно прошептав, як молитву: «Бережіть Україну».

На 77 році життя у 1995 році перестало битися велике серце великої Людини, не стало Олеся Гончара. Пішов від нас талановитий письменник і палкий патріот України. Великий майстер взяв у вічний вирій тільки самого себе. Але цього виявилося так багато, що всі, хто його любив, відразу відчули, як порожньо стало у світі. Але не журімося – він з нами: у промінцеві зорі, в чорній ягідці пасльону, в сміхові і сльозі, в пісні і любові… 

Запрошуємо вас на сайт Дніпропетровської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія, де можна знайти багато різноманітних матеріалів про видатного письменника.

Реферат, курсова, контрольна, дипломна робота, твір, а також прочитати твори О. Гончара - ви знайдете всі необхідні матеріали тут.

Покровщина активно включилася в регіональну кампанию «Дніпропетровщина читає Олеся Гончара», було розроблено план заходів, присвячених ювілею письменника для всіх бібліотек району.

В районній бібліотеці заходи присвячені О.Гончару розпочалися з презентації книжково-ілюстративної виставки «Собор душі Олеся Гончара», та інформаційного повідомлення «Олесь Гончар – сумління і совість України» в фойє РБК на відкритті районного фестивалю народної творчості. Було започатковано акцію «Читаймо Гончара» розповсюдженням флаєрів.


Тиждень юнацького читання в районній бібліотеці також було присвячено Олесю Гончару. Розпочався він читанням творів Олеся Гончара «В наших душах слово правди сіяв».


Літературно – музичну композицію «Вічний сонях» присвячену життєвому і творчому шляху Олеся Гончара було проведено для учнів ВПУ-75.

Разом з учнями ВПУ – 75 бібліотекарі провели усний журнал «Він був великим українцем».



Для юних відвідувачів бібліотеки було проведено бібліографічний привал за творами Олеся Гончара «Будівничий соборів наших душ».



На завершення Тижня юнацького читання був проведений конкурс на краще читання творів Олеся Гончара «Слово Гончара золотокриле надихатиме на творчість нас».



На абонементі центральної районної бібліотеки створено тематичний стелаж «Читаємо Гончара» на якому представлені всі видання творів О.Гончара та література про нього, яка є в бібліотеці.

Користувачі бібліотеки зможуть взяти участь в конкурсах та вікторинах по творчості О.Гончара.

В рамках кампанії «Дніпропетровщина читає Олеся Гончара» в усіх сільських та селищних бібліотеках району розкрито книжкові виставки, проходять масові заходи.
Переглядів: 1352 | Додав: Admin | Рейтинг: 5.0/6
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Графік роботи
Бібліотека працює з
800 до 1700
без перерви
субота з 800 до 1600

Остання п'ятниця місяця -
читачів не обслуговуєм,
санітарнй день.
Вихідні дні — неділя, понеділок
Контактні дані
тел.: (05638) 2-16-99
skype.: pokrlibrary
e-mail: pokrlib@gmail.com
Адреса: 53600,
Дніпропетровська обл.,
смт Покровське,
вул. Дмитра Яворницького
(Карла Маркса), 128
Пошук
Афіша
Запрошуємо Вас відвідати культурно-мистецькі заходи, що відбудуться у читальній залі бібліотеки:


Засідання «Вікігуртка» щосуботи,об 11 год.

Запрошуємо всіх бажаючих (без вікових обмежень) пройти безкоштовне навчання для здобуття навичок роботи з комп'ютером та в мережі інтернет.
Інтернет ресурси