…Я з осені родом, де неба вертеп,
Та Вовчої тиха розмова,
Де зорі приходять ночами до верб,
Шумить листопадова повінь.

4 жовтня в бібліотеці відбувся творчий вечір місцевого поета і композитора Олексія Павловича Гасенка на честь його 80 – річного ювілею. Привітати шановану на Покровщині людину, прийшли представники місцевої влади: заступниця голови Покровської РДА Давиденко Л.А., начальниця відділу культури, національностей і релігій райдержадміністрації Разгулова Н.О., секретар Покровської селищної ради Єрмак Т.М., начальниця соціально-гуманітарного відділу селищної ради Колісник Т.Ф., заступниця начальниці соціально-гуманітарного відділу селищної ради Помазан Л.Б., працівники Покровського центру дозвілля на чолі з директором О.І Ященком, члени клубу поетів «Ліра», народний самодіяльний хор ветеранів праці та користувачі бібліотеки, шанувальники поезії. Було сказано багато теплих привітальних слів і побажань, вручено подарунки. Спілкування було невимушеним і теплим. Звучали вірші і пісні ювіляра. З особливим захопленням був сприйнятий виступ Олексія Павловича, який читав нові поезії, дотепно , з гумором розповідав про своє життя і творчість.

Світ поета Олексія Гасенка – це музика степу, це простір, де духмяно пахнуть трави, б’ють чисті джерела, голубіє небо, квітують квіти, летять журавлі. Це світ, де живуть красиві душею люди, і ця любов до людей, до природи бринить у кожному слові поета.

День натомлений ліг спати у степи навстіж розкриті,
Перепілка вийшла жати. Піснею запахло жито.
Місяць серп на вітрі точить. Небо зорями іскриться,
Помогти косити хоче, з перепілками зустрітись.
Як чудово. Серце просить у покосах походити
Перед тим, як ляжуть роси,
Мак червоний запалити.

Справжнє захоплення поезією прийшло до Олексія Павловича уже в зрілому віці. Хоча творити ніколи не пізно. Якщо не полишає натхнення, працює уява, не підводить пам’ять, не бракує думок, почуттів, хисту, то й вік не перешкода.

Свою першу збірку «Пісня вітрів степових» він видав у 1997 році, другу «Покровський краю – степова перлина…» у 1998 році, третю – «Прозрінь» у 2001 році. Здається тривалий час поетична енергія немов акумулювалася в душі поета з тим щоби потім буйно, нестримно, рвучко вилитися на папір в чудові поетичні рядки. Олексій Павлович пише багато і натхненно, вдосконалюючись з кожною збіркою, з кожним новим поетичним твором, відгукуючись на всі події новим віршем чи поемою. І хоч за браком коштів немає можливості в останні роки видавати свої вірші, яких зібралося чимало, мабуть не на одну збірку, та втішає те, що здається з’явилась можливість і незабаром ми зможемо познайомитися з новою збіркою поета.

Вірші Олексія Павловича пронизані непідробною щирістю, ніжністю, добротою, пісенністю. Мало в кого не защемить душа, не сповниться ніжністю серце, коли він почує такі пронизливі вірші О. Гасенка.

Ці вірші такі образні, витончені, такі красиві, ніжні, в них відчувається перо майстра. Вірші Олексія Гасенка мають успіх у читачів різного віку. Може причина успіху поета в його доброті, у його великій любові до рідної землі, до людей, що живуть поруч з ним на цій землі.

А починалося все з дитинства, з рідної батьківської домівки, зі стежини у дворі.

Дитинство в штанях на підтяжці
Зарошене в травах дзвінких,
Волошками синіми сходиш
У спогадах терпких моїх.
Стежками ховаєшся в полі,
У злиднях шукаєш добра.
Такі вони роки голодні,
Така повоєнна пора.
На сльозах настояні ночі,
В безсонні відкритих очей
Тебе притуляють руками
До маминих теплих плечей.
І ти виростаєш із болю,
Казкове таке, голубе…
Дитинство моє світлооке,
Безмежно люблю я тебе.

Всі покровчани знають, що наше селище умовно поділене на три частини - Центр, західна частина (Сірківка), і східна частина – (Глиняна).

Отож, саме на Глиняній, у скромній, але мальовничій оселі з осокорами біля воріт, з вишневим садком, у простій багатодітній родині восени 1938 року народився О.П.Гасенко. Батьки його – Ірина Василівна та Павло Євдокимович були прості, добрі, трудящі люди. Тато працював у колгоспі був веселий, роботящий чоловік.

Олексій змалку ріс серед розкішної сільської природи. Природа заміняла йому концертні зали і філармонії, звучала величною симфонією життя. Можливо все це непомітно налаштовувало його на музичний та поетичний лад. А ще мама, яка була неграмотною жінкою, але знала безліч пісень, приказок, гарно співала, багато розповідала маленькому Альоші різних історій, казок, зародила будучи простою жінкою, любов до слова до пісні.

Взагалі вся родина у Гасенків була співоча, всі грали на гармошці, всі співали, часто збиралися разом співали всією сім’єю, гарні були в дитинстві часи. Але й горя було вдосталь. Війна торкнулася чорним крилом – не повернувся з війни старший брат Микола. Ось чому таким болем відгукується воєнна тема у віршах поета.

У важкі післявоєнні роки пішов уже переростком Олексій Павлович до школи, спочатку це була Глинянська семирічка, потім середня школа №1 ім. Горького. Минав час, успішно йшло навчання, летіли шкільні роки. Ще в молодших класах відчув хлопець тягу до поезії, почав писати вірші, друкувався в газеті «Зірка», «Юний ленінець» та дальше склалося невдало, юнака не підтримали, піддали критиці, і це все дуже вплинуло на нього, змінило в подальшому його дорогу у житті. Дуже гарно з цього приводу сказав поет, журналіст Олександр Тараненко у передмові до збірки поезій О.П.Гасенка: «Аби один з моїх колег – журналістів кілька десятиліть тому побачив у перших поетичних спробах юного Олексія Гасенка зерно поезії, ми б з вами мали уже зрілого поета з десятками книжок. На жаль, часто буває так, що зазнавши нищівної критики юні таланти кидають перо і обирають собі інший шлях. Молодий покровчани обрав музику».

Після школи Олексій Гасенко вступив до Дніпропетровського культосвітнього училища, але з училища пішов служити до лав Радянської армії. Там він з музикою не розлучався, бо служив в музичній роті, грав на баяні, але й поезія інколи проривалася на світ – писав вірші для бойових листків. Після армії закінчив культосвітнє училище, а потім Запорізький педінститут і, обравши професію учителя музики став працювати вчителем музики в Покровській середній школі, в якій пропрацював багато – багато плідних років, вводячи дітей в чудовий світ музики, навчаючи їх прекрасному і доброму. Музика, педагогіка – це було його життя, повсякчасна нелегка, але улюблена робота. Праця Олексія Павловича заслужено оцінена – за гарні успіхи в роботі йому присвоєно звання вчитель – методист, він має величезну кількість подяк, грамот, педагогічна робота не раз відмічалась на різних рівнях.

Отже, здавалося що все добре складалося в його житті; улюблена робота, гарна сім’я, чудова дружина Лідія Федорівна, донька, вдячні учні, повага та визнання колег, захоплення – керівництво хором ветеранів війни, а пізніше ветеранів праці, якому він віддає всю душу, любов і натхнення, але що поробиш, якщо інша муза все частіше тривожила душу , муза поетична.

Зустріч наша спізніла
Домінує мінор…
Та я рад – не згорділа,
Узяла у свій хор.
У гармонію слова
Початківця ввела,
Від глибин диво – мови
Ще й ключі віддала.

Так сказав сам поет про своє поетичне захоплення, що знову увірвалося в його життя. Отже, уже в зрілому віці взявся Олексій Павлович за перо. Доводиться лише шкодувати, що з таким запізненням відкрив своє серце поезії. Адже образи степу, батьківського дому, запахи колосся і чебреців жили в ньому всі ці роки! Так, він має велике поетичне обдарування. Хіба ж могла людина не обдарована поетичним баченням світу, людина не наділена такою щедрою поетичною уявою побачити як «тирлувалися хмари на овечих хребтах», як «сонце вишиває тихе надвечір’я», або «зорепад калиновий на щоках горить», або «докльовують осінь граки», або «рум’яним сонцем на току всміхається зерно» і можна безкінечно захоплюватися подібними надзвичайно красивими поетичними образами в поезії Олексія Павловича.

Вірші Гасенка різнопланові, різні за тематикою і образами. Багато віршів присвячено школі, вчителям, учням, ветеранам війни. Тема війни особливо хвилює поета, проходить через його серце. Є у нього дуже зворушлива поема «Зойк ромашки» - це відгук поета на подвиг нашого земляка Володі Білозуба, що служив авіа механіком у французькому авіаполку «Нормандія – Німан» і трагічно загинув разм зі своїм бойовим побратимом Морісом де Сейном. Поет ніколи не стоїть осторонь подій, події на сході нашої країни, неоголошена війна, мужність наших воїнів, все це виливається у вірші. Своїм учням – Дмитру Севостьянчику та Роману Сеху та їх подвигу він присвятив вірш, який не можна читати без сліз на очах.

Хвилює поета і історична тематика, наш край козацький, багато віршів Олексія Павловича присвячено цій темі, зокрема поема «Сірко», вірші «Муравський шлях» «Козак Мамай», «Іван Мазепа» та багато інших. Поет торкається історичної тематики, по – своєму осмислює історію України. Олексій Павлович цікавиться історичним минулим нашого селища, він створив вірш «Майдан» -

В своїх віршах він довірливо говорить про рідний край, трудівників – покровчан, відкриває нам світ своєї душі.

Вірш «Покровський краю, степова перлина» - став своєрідним гімном нашого селища. А вірші «Землякам», «Покровчанка» сповнені великої поваги і любові до людей нашого краю.

Дуже гарна у Олексія Павловича пейзажна лірика, він знаходить нові незвичні витончені образи, що духмяніють травами над Вовчою і рідним степом. Вірші «Люблю степи», «Коли вишні цвітуть», «Не виспівуй свою пісню», замальовка «Ліс» - в усіх цих віршах розлита любов до природи, до Батьківщини.

Приходять вірші у сни. Вірші – спогади, вірші – роздуми, вірші – музика душі. Ось невеличкий, але такий зворушливий, такий образний, такий ніжний вірш, який не може не схвилювати.

Півонія біла, як росяний сон,
Ніжно розкрила свій перший бутон.
Першим цілунком на губи лягла,
Першим відлунком зорю підняла.
Ніжності струмінь в душі забринів
Радісний промінь у небо злетів
Сонячні крила розправив ясні
Півонія біла розквітла в мені.

Взагалі, вірші Олексія Павловича дуже мелодійні, вони ніби просяться на музику. І справді, Олексій Павлович багато віршів поклав на музику, вони чудово звучать на концертах, фестивалях і в затишній камерній обстановці. «Чайка степова», «Калиновий вальс», «Вчителько моя», «Покровчанка», «Афганістан», «Козацький край», «Лебеді», «Ярмарок», «Покровське моє степове», «Ой летять, летять літа...», «Козацька доля», жартівливі пісні «Як гуляли козаки на Вкраїні» та інші. Пісні О.П.Гасенка виконує хор, виконують різні виконавці.

Т. Перерва