Нестор-літописець ХХ століття - Павло Загребельний

25 серпня 2014 р. уся українська спільнота святкує 90-річний ювілей Павла Архиповича Загребельного, класика української літератури, твори якого видаються великими тиражами. Його називають Нестором-літописцем ХХ століття, адже романи Загребельного – це своєрідний літопис багатостраждальної української історії від сивої давнини Київської Русі до першого десятиліття незалежності.

Павло Загребельний залишається рекордсменом з видання українських історичних романів. Його історична проза прикметна не лише художньою оригінальністю, майстерним поєднанням конкретно-людського змісту з епічною широтою й велелюдністю, а й тим, що історія в ній повсякчас постає як історія українського духу, як українська історія.

У 1974 році за романи «Первоміст» і «Смерть у Києві» П. Загребельний отримав Державну премію ім. Т. Шевченка.

Павло Загребельний понад сорок років працював в українській прозі. За цей час вийшло близько двадцяти дев’яти його романів. Його книжки надруковані 23-ма мовами світу загальним накладом більше 20 мільйонів (!) примірників.

«Минуть десятиліття… Століття мине… А книги Великого Українця Павла Загребельного будуть читатись, читатись і перечитуватись.

Бо це незнищене: СЛОВО, що стоїть на сторожі нації.”

О. Унгурян

Павло Загребельний сьогодні є одним з найпопулярніших українських письменників, чия творча спадщина приваблює все більше нових читачів. Його твори відомі далеко за межами України, перекладалися багатьма мовами світу, неодноразово екранізувалися.

За сценаріями Павла Загребельного на Київській кіностудії ім. О. Довженка були зняті художні фільми:

«Ракети не повинні злетіти» (1963);

«Перевірено — мін немає» (1965, у співавт.);

«Лаври» (1974, т/ф);

«І земля стрибала мені назустріч» (1975);

«Хто за? Хто проти?» (1977, т/ф);

«Ярослав Мудрий» (1981, у співавт.);

«Розгін» (1986, т/ф);

«Кларнети ніжності»

У 2004 році Павло Загребельний нагороджений званням Героя України.

Все життя Загребельний вів щоденник, що заповідав опублікувати через 20 років після своєї смерті. Письменник помер від туберкульозу у 2009 р. на 84-му році життя. Похований в Києві на Байковому кладовищі.

Крім романів та повістей, лишив ще й власну філософію життя. Казав, що «треба жити страстями. Ні, не отими, що у священних книгах у нас описані. А страстями оцими, які нас ведуть по життю. Жити кожною миттю цього життя. Життя прекрасне. Світ прекрасний. І нам щастя дано бути в цьому світі. От просто бути в цьому світі - і більше нічого.»