24 серпня - День незалежності України – особлива дата в нашому житті, коли з надзвичайною силою виявляється народне прагнення жити в мирі і злагоді, коли кожен із нас з особливою силою відчуває відповідальність за долю свого краю, своєї держави.

У кінці ХХ століття в колі держав і народів світу, в центрі Європи утворилася омріяна багатьма поколіннями наших предків держава – Україна. Без перебільшення, державність України – подія світового значення. Досить сказати, що за всю історію людства існувало понад 8 тисяч націй, національностей, народностей. На сьогодні вціліло більше трьох тисяч з них. Однак тільки 193 країни мають власну суверенну державу. Ми маємо бути вдячними нашим предкам, які зуміли не загубитись у бурхливому історичному морі та пронести через століття і втілити вжиття величну національну ідею – ідею української державності.

Ідея нашої державності зародилася в давні віки Київської Русі. Тоді була створена велична і могутня держава на сході Європи. Її лицарський дух, висока культура, християнська ідея утворили той незнищенний колосальний фундамент духовності нашої нації, який формував її обличчя, боронив перед чужинцями протягом віків.

Козацька епоха – це ще один героїчний славний період в історії України. Тоді проявилися найкращі риси українців: лицарство і войовничість, відданість і посвята.

Українці зробили, здавалося б, недосяжне: у світову історію знову повернувся в новій іпостасі великий східнослов’янський народ і з’явився він у блиску своєї сили й героїзму у безприкладному пориві за свободу і нового утвердження власної Національної ідеї. Перейнявши традиції боротьби від старої аристократії козаки за півтора століття зуміли вибороти самостійну козацьку українську державу. Козацька доба – це потоки крові пролиті за волю, це надлюдські потуги тяжкої боротьби. Це був злет великої сили духу народу, вияв таланту його провідників і, разом з тим, час глибоко драматичний і нестійкий, який, на жаль, закінчився руїною.

Нації потрібен був Месія і Тарас Шевченко прийшов до свого народу зі своєю Правдою, як творець нової епохи, нової моралі. Це Шевченко збагнув усю велич козацького войовничого героїзму, це він підніс ідею боротьби з заклятим ворогом не на життя, а на смерть. У його творах знову ожила ідея самостійності України, до якої не могли піднятися його попередники, сучасники і навіть багато його наступників. Ідея суверенності відтоді міцно закріплюється на українському підґрунті, однак, пройшовши всі випробування бурхливого і трагічного ХХ століття реалізувалась тільки в 1991 році.

Шлях незалежності, пройдений Україною становить нині лише 21 рік. Але за змістовною насиченістю, історичною важливістю здійсненого він прирівнюється до періодів значно триваліших і вагоміших у віковому літочисленні національного самоствердження. Для України ці роки стали, по суті, початком її «нової ери». Це був той час, коли глибинні трансформаційні процеси змінювали усталений ритм життя, ламали пріоритети, проголошували заповітними поняття, які ще донедавна вважалися безглуздими пережитками минулого.

Творче устремління нації надавало виняткового, основоположного значення всім починанням, що відбувалися на теренах молодої незалежної держави. Масштаби перетворень в Україні не можуть не вражати: входження до спільноти європейських і світових демократій відбувається в надзвичайно стислі строки. Україна утверджується, як потужна держава, що заслуговує на повагу в світі не тільки своєю драматичною історією, а й за той внесок, який вона та її народ роблять у розвиток світової цивілізації.

За роки незалежності було сформовано державність, ухвалено Конституцію, створено інститути влади, реорганізовано економіку, створено грошову систему, власну армію, структури правопорядку – ось ті віхи, які зростали із замісу надзвичайних обставин, напруження пристрастей, неймовірних зусиль усього суспільства.

Український народ сьогодні понад усе прагне зберегти та примножити матеріальні та духовні цінності, а також безпеку для себе, своєї сім’ї та держави, жити в мирі, злагоді з усіма країнами та народами. Ми вступили зараз до нового етапу розбудови нашої державності. Ми обрали свій власний вектор руху в майбутнє., це наш, вистражданий шлях і ми обов’язково пройдемо його в повному обсязі і до кінцевої мети. Тільки власною працею, розумом, гарячою синівською любов’ю ми зробимо нашу Вітчизну великою, заможною, щасливою і процвітаючою.